Вінсент Ван Гог — листо до брата Тео

Париж, 11 жовтня 1875

Дякую за твій лист, отриманий сьогодні вранці. На цей раз напишу тобі так, як
не часто це роблю; інакше кажучи, повідомлю тобі докладно, як я тут живу.
Як тобі відомо, я оселився на Монмартрі. Тут живе також молодий англієць,
вісімнадцяти років, службовець фірми, син торговця картинами із Лондона; ймовірно, він пізніше стане компаньйоном батька. Він ще ніколи не їхав з дому і, особливо в перші тижні, був страшенно необтесаний: наприклад, вранці, в обід і ввечері з'їдав на 4-6 су хліба (до речі, хліб тут дешевий) і до цього додавав ще кілька фунтів яблук, груш тощо.
Незважаючи на все це, він худий, як палиця; у нього два ряди міцних зубів, товсті червоні губи,
блискучі очі, великі, зазвичай червоні, відстовбурчені вуха, наголо острижена голова (при чорному волоссі) і т. д. і т. д. Запевняю тебе, це зовсім інше створення, ніж «Дама» Філіпа де Шампеня. Над цим молодим чоловіком усі, спочатку навіть я, багато сміялися. Але поступово я почав ставитися до нього краще і тепер дуже радий, що проводжу вечори у його товаристві. У нього по-дитячому чисте серце, і він дуже енергійно працює у фірмі. Щовечора ми разом вирушаємо додому, закушуємо чимось у мене в кімнаті, а решту вечора я читаю вголос, здебільшого з Біблії: ми маємо намір прочитати її цілком. Вранці, зазвичай між п'ятьма і шістьма, він заходить і будить мене; ми снідаємо у мене в кімнаті і близько восьмої години вирушаємо на службу.
Останнім часом він починає потроху обмежувати себе в їжі та почав збирати
гравюри, в чому я йому допомагаю.
Вчора ми разом ходили до Люксембурзького музею, там я йому показував картини,
які мене найбільше полонять, і, справді, недосвідчені знають багато такого, чого не знають ті, хто розуміє…
На службі я роблю все, що не доведеться: така наша робота на все життя, мій
хлопчик. Тільки б я мав можливість робити її, не шкодуючи сил!
Чи пішов ти з моєї поради? Чи викинуто книги Ренана, Мішле та ін? Я думаю,
що так ти найвірніше знайдеш спокій. Сторінку з Мішле з приводу жіночого портрета Філіпа де Шампеня ти, зрозуміло, не забудеш; не забувай і Ренана; проте позбався їх.
«Знайшов ти мед,— їж скільки тобі потрібно, щоб не пересидитись їм», — так чи
приблизно так говорить притча.

З листа Ван Гога до Тео

Зображення:
Французькі новели
Музей Ван Гога, Амстердам (Van Gogh Museum, Amsterdam).
1888. 53.0x73.2 см
@writersThinking

«Я мислю — отже, існую».

Рене Декарт:
Джерело: Роздуми про першу філософію, 1641.
@writersThinking

«Неможливо жити приємно, не живучи розумно, чесно і справедливо».

Епікур:
Джерело: Головні думки, IV–III ст. до н. е.
@writersThinking

«Бути людиною — означає ставити питання про буття».

Мартін Гайдеґґер:
Джерело: Буття і час, 1927.
@writersThinking

До весни залишилось 3 понеділка 🌼🌱

Як би не було — весна прийде.
@bagnenkoPsy

Вольфганг Амадей Моцарт до Констанції
(16 квітня 1789 року, надіслано з Дрездена)

… любове моя єдина. Лови, вони у повітрі – ті 2999 ½ маленьких поцілуночка від мене; вони літають навколо й чекають, що хто спіймає їх…

Дорога маленька дружинонько, у мене до тебе є кілька доручень. Благаю тебе:

1) Не впадай у меланхолію,

2) Піклуйся про своє здоров’я і стережися весняних вітрів,

3) Не ходи гуляти одна – а ще краще взагалі не ходи гуляти,

4) Будь повністю впевнена в моєму коханні. Усі листи тобі я пишу поставивши перед собою твій портрет.

5) І насамкінець прошу тебе писати більш детальні листи. Я дуже хочу знати, чи приходив навідати нас шурин Хофер наступного дня після мого від’їзду? Чи приходить він так часто, як обіцяв мені? Чи заходять іноді Лангеси? Як просувається робота над проектом? Як ти живеш? Все це, звісно, мене надзвичайно цікавить.

6) Я благаю тебе поводитись так, щоб не постраждало ні твоє, ні моє добре ім’я, також слідкуй за своєю зовнішністю. Не сердься на мене за таке прохання. Ти повинна любити мене ще сильніше за те, що я турбуюсь про нашу з тобою честь.

#листи
Якщо сподобалось — поділіться з іншими. Більше цікавих листів і історій тут👇
@LettersAndQuotes

«Ти створив нас для Себе, і неспокійне серце наше, доки не спочине в Тобі».

Августин Блаженний
Джерело: Сповіді, кн. I, бл. 397 р.

Якщо сподобалось — поділіться з іншими. Більше цікавих листів і історій тут👇
@LettersAndQuotes

«Ми є тим, що робимо постійно. Досконалість — це не дія, а звичка».

Арістотель
Джерело: Нікомахова етика, IV ст. до н. е.
@writersThinking

Друзі, а ви вже підписались на чудову теку україномовних християнських каналів?

Ми приймаємо участь. Дуже багато класних каналів тут.

Лагідне нагадування, що вона ось тут, а ви могли її пропустити

@addlist

Там багато каналів, можете підписатись і обрати ті, які цікаві вам.

Колись шторм закінчиться, і ти не пригадаєш, як його пережив. Ти навіть не будеш упевнений у тому, чи закінчився він насправді.

Але одна річ безперечна: коли ти вийдеш із шторму, ти ніколи знову не станеш тією людиною, яка увійшла до нього. Тому що в цьому і був увесь його зміст.

Харукі Муракамі
@writersThinking

Хай квітне християнський україномовний телеграм

Християнські україномовні канали ростуть і з’являються нові.
А ми активно слідкуємо за цим і оновлюємо цю папку стабільно.

Всі найцікавіші канали в одному місці!

Підпишись на зручну теку - ваш унікальний посібник найкращих телеграм каналів в україномовному християнському світі.
Натхнення зі Слова, пасторські думки, пісні, історичні факти, матеріали для покращення стосунків і родин, вивчення різних мов. Все в одному місці!

Пастори, служителі, музиканти і просто християни з активною життєвою позицією - тут є ті, хто вас надихне!
Щоб підписатись - тицяй на зручну теку!
Долучайтесь самі і розповідайте друзям!

Люсьєн!

Набравши повні груди свіжого черкаського повітря (цигарку тільки що погасив), гукаю тобі з берегів синього моря: Драстуй! Привіт! Салют!

Я живий. Мати жива. Олесь живий. Сусіди живі. Усі знайомі й незнайомі теж живі, крім тих, хто необачно вмер. Учора одержав твого листа. Сьогодні одержав перші після відпустки гроші. Спішу випити 100-грамівку за розквіт твоїх сил і здоров’я. Другу стограмівку вип’ю за твою нев’янучу вроду. Будьмо!!

Я саме пишаюся, мов індик, бо у московській "Литературной газете" про мене маститий критик сказав 10 рядків петитом. У тебе очі на лоба полізуть з подиву, коли ти вичитаєш там, що я "самостоятельный". Отаке-то.

Хіба у Ворзелі мало хвацьких парубків, що ти нудьгуєш і читаєш ідіотські детективи? Сеньйоро! Ми втратили 14 крб. за путівку не для того, щоб ти повернулася з Ворзеля черницею або баптисткою. Дерзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво. Розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому.

Ну, бувай! Тут стоїть ціла черга твоєї і моєї рідні, а також з сотню Твоїх поклонників. Кожен намагається поцілувати тебе. Перший у черзі Ігор. Поцілунки висилаю бандероллю. Гуд бай.

Твій кволий чоловічок.

Кланяюся моїй маленькій господині!

Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив. Точно повідомити тобі, коли приїду, зараз не можу, бо ще не ясно, коли будемо підписувати при значення і коли засідатиме кафедра, де я захищатиму свою наукову працю, яку зараз, до речі, ще тільки доводжу до кондиції.

Уявляю, як ти радуєшся, що вередливий чоловік може зайвий день побути в Києві. Маленький тигре, якби міг, то сьогодні не писав тобі цього непотрібного листа, а з’явився б власною персоною. Чесно кажучи, коли їхав від тебе, то побоювався, що по парубоцькій привичці ще буду кидати на дівчат ласі погляди, але боявся даремно. Тепер для мене існуєш тільки ти. От. Ясно, смугаста? Якщо не подобається тобі, то пожалійся в міліцію (...)

Думаю про тебе страшно багато, аж зло бере. Люблю, І скучаю, і обнімаю, і цілую і... і... і...

Твій чолов’яга Васильок.

Якщо сподобалось — поділіться з іншими. Більше цікавих листів і історій тут👇
@LettersAndQuotes

Цілую мою вредну Малюсю.

Я вже компоную, мабуть, четверте послання, а від тебе не одержав ще жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? А може, з’явився той білоголовий в’юноша, що випадав на картах? Зроду не вірив у забобони, а тут уже починаю побоюватися. Скучив за тобою страшенно. Бог зна, що ти за вредна дівчина – ніяк не можу хоч на годину забути тебе. Спочатку всі дівчата здалеку були чимось похожі на тебе. Я навіть підозрівав, що у мене щось із шариками не в порядку.

Зараз уже пройшло, але думаю про тебе неймовірно багато. Навіть зло бере – треба ж готуватися до екзаменів, а тут "світять в душу сині-сині очі, мов фіалки перші навесні".

Твердо вирішив писати тобі рідко, але щось воно так не виходить...

Люблю дико. Цілую твої пальчики, щоб вони скоріше взялися за ручку і написали мені хоч двоє слів.

Твій Вася.

(Василь Симоненко)

(Василь Симоненко – український поет-шістдесятник, дисидент, журналіст, а до того ж – справжній романтик.

Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю на Черкащині у 1957 році. Дівчина була кур’єркою газе­ти "Черкаська правда", а Симоненко – студентом Київського університету. Відтоді Василь багато писав Люсі. У 22 роки поет одружився, згодом у них з Люсею народився син Олесь.

На папері Василь ділився побутовими новинами, розповідав про іспити, армію, жартував, багато "цілувався" та часом нарікав, що кохана не відповідала йому такими ж палкими словами.)

@LettersAndQuotes

Малюся!

З Черкас я поїхав ображений і злий. Чому ти не прийшла – таємниця. В міру наближення до Києва мій гнів вивітрювався. Вчора цілий день мотався по Києву. Хотілося дуже спать, але я поклявся вгамуватися тільки після 11 ночі. Тут дуже багато хороших дівчат, але, на жаль, жодної схожої на тебе не бачив.

Люсь! Мені охота подратувать тебе, але в черепі немає жодної хохми. Ти вредне дівча, і я всю надію покладаю на того собаку, що він збереже тебе від спокуси. Отого білявого, що випав на картах, ще не передбачається? Дивися. Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька – ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю міліон разів. Губи не заболять – не бійся.

Жду. Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася.

P.S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!

(Василь Симоненко – український поет-шістдесятник, дисидент, журналіст, а до того ж – справжній романтик.

Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю на Черкащині у 1957 році. Дівчина була кур’єркою газе­ти "Черкаська правда", а Симоненко – студентом Київського університету. Відтоді Василь багато писав Люсі. У 22 роки поет одружився, згодом у них з Люсею народився син Олесь.

На папері Василь ділився побутовими новинами, розповідав про іспити, армію, жартував, багато "цілувався" та часом нарікав, що кохана не відповідала йому такими ж палкими словами.)

Якщо сподобалось — поділіться з іншими. Більше цікавих листів і історій тут👇
@LettersAndQuotes

Луїза Мей Олкотт отримувала багато листів від обожнюваних молодих шанувальників, які любили її книгу «Маленькі жінки». У день Різдва 1878 року вона відповіла міс Черчілль, починаючій письменниці, яка шукала поради щодо написання.

Олкотт писала:,

Я можу лише сказати вам, як і багатьом молодим письменникам, які звертаються за порадою —«Немає легкого шляху до успішного авторства; її треба заробити довгою та терплячою працею, багатьма розчаруваннями, невизначеністю та випробуваннями. Успіх – це часто щасливий випадок, який приходить до тих, хто, можливо, не заслуговує його, тоді як іншим, хто заслуговує, доводиться чекати та сподіватися, поки вони його не заслужать. Це найкращий сорт і найдовговічніший.

Двадцять років я працювала погано оплачуваний, маловідомий і зовсім без жодних амбіцій, крім як заробляти на життя, оскільки я вирішила утримувати себе сама і почала робити це в шістнадцять. Ця довга вправа стала в нагоді, і коли я писала «Шпитальні замальовки» біля ліжок моїх хлопців-солдат у формі листів додому, я навіть не підозрювала, що роблю перший крок до того, що називається славою. Це ледь не коштувало мені життя, але я відкрила секрет, як завоювати слух і зворушити серце публіки, просто розповідаючи про комічні та жалюгідні випадки з життя.

«Маленькі жінки» були написані, коли я була хвора, щоб довести, що я не можу писати книжки для дівчат. Видавець вважав це безглуздим, я теж, і ніхто не сподівався на це чи від нього. Ми побачили свою помилку, і з тих пір, хоча я не люблю писати «моральні казки» для молоді, я роблю це, тому що це добре платить.

@LettersAndQuotes

Джон Стейнбек - сину

Нью-Йорк
10 листопада 1958 року

Дорогий мій Томе!

Сьогодні вранці ми отримали твій лист. Я відповім на це зі своєї точки зору, і, звичайно, Елейн зі своєї.

По-перше, якщо ти закоханий, це добре, це найкраще, що може з кимось трапитися. Не дозволяй нікому робити це маленьким або легким для тебе.

По-друге, є кілька видів любові. Одна — егоїстична, підла, хижа, егоїстична річ, яка використовує любов заради власної значущості. Це потворно і це калічить. Інший — це вилив усього доброго у тобі — доброти, уваги та поваги — не тільки соціальної поваги до манер, але ще більшої поваги, якою є визнання іншої людини як унікальної та цінної. Перший вид може зробити тебе хворим, маленьким і слабким, але другий може вивільнити у тобі силу, мужність, доброту і навіть мудрість, про яку ті навіть не підозрював.

Ти кажеш, що це не любов до цуценят. Якщо ти так глибоко відчуваєш — звичайно, це не любов до цуценят.

Але я не думаю, що ти питав мене, що ти відчуваєш. Ти знаєш краще за всіх. Ви хотіли, щоб я вам допоміг, що з цим робити — і це я можу вам сказати.

Хвалися цим за одну річ і будь дуже радий і вдячний за це.

Об'єкт любові - найкращий і найкрасивіший. Спробуй жити відповідно до цього.

Якщо ти когось кохаєш — немає ніякої шкоди в тому, щоб сказати це — тільки ти повинен пам’ятати, що деякі люди дуже сором’язливі, і іноді в прислів’ї ця сором’язливість повинна бути врахована.

Дівчата мають спосіб знати або відчувати, що ти відчуваєш, але зазвичай вони також люблять це чути.

Іноді буває так, що те, що ти відчуваєш, не повертається з тих чи інших причин — але це не робить твоє почуття менш цінним і добрим.

Нарешті, я знаю твоє почуття, тому що воно у мене є, і я радий, що воно у тебе є.

Будемо раді зустрічі з Сьюзен. Вона буде дуже рада. Але Елейн зробить усе подібне, тому що це її провінція, і вона буде цьому дуже рада. Вона теж знає про кохання, і, можливо, вона може допомогти тобі більше, ніж я.

І не хвилюйся про втрату. Якщо це правильно, так буває — Головне не поспішай.

З любов’ю,

Фа

Примітки:
Серед листування Нобелівського лауреата Джона Стейнбека є чудова відповідь на лист його старшого сина Тома 1958 року, в якому хлопчик-підліток зізнається, що відчайдушно закохався в дівчину на ім’я Сьюзен, коли навчався в школі-інтернаті. Слова мудрості Стейнбека — ніжні, оптимістичні, позачасові, нескінченно мудрі — мають бути закарбовані в серці та розумі кожної живої, дихаючої людини.
@LettersAndQuotes

Ернест Гемінґвей - Мері Велш.1 31 липня - 1 серпня 1944 р., Франція

Маленький друг - чарівний друг,

…з того часу, як ми бачилися останній раз, я побував у своїх друзів-льотчиків і навіть полетів трохи (зовсім трохи, але бачив все добре). Потім відбув за місцем призначення, і там було страшенно нудно і нема чого робити… і я попросив прикомандувати мене до тієї дивізії, з якою був раніше (4-а піхотна дивізія. — К. Бейкер). Ось уже восьмий день ми безперервно наступаємо. Познайомився із чудовими хлопцями. Їм приходиться набагато важче, ніж льотчикам, так що моя пристрасть до польотів, очевидно, не що інше, як різновид лінощів. Принаймні тут з піхотою я дуже щасливий. У бронетанкових частинах мені не дуже подобається – надто багато пилу. Втім, пилу тут всюди вистачає, хоча трапляються й чудові місця.

…Захопили мотоцикл із візком, і тепер у нас є свій транспорт, а вчора захопили ще й штабний «мерседес-бенц»… Наша дивізія перебила чимало фриців, а в німецьких бронемашинах повно чудового коньяку… Іноді ми наступаємо і вдень, і вночі. Це дуже хороша дивізія, і я намагаюся бути корисним і не заважати.

Я так сумую за тобою, що відчуваю всередині якусь порожнечу і намагаюся заповнити її війною — вдень і вночі… Я дуже щасливий на фронті, але все ж таки це не те, що любити… Мері, у цьому світі, який ми отримали у спадок … Важко бути обережним… Але, будь ласка, будь розумником — безстрашним, але обережним…

Я знаю, після того, як все скінчиться, варто мені залишитися наодинці з друкарською машинкою, і я зможу написати хорошу розповідь… Все побачене я тримаю в голові. Є приголомшливі спостереження, і мені не слід витрачатися на «Колл'єрс». Тільки за останній тиждень одержав стільки вражень, що вистачило б на цілу книгу.

Твій старший друг

Е. ХЕМІНГУЕЙ, військовий кореспондент


Примітки
1 Велш, Мері - американська журналістка, з якою Хемінгуей познайомився в Лондоні у квітні 1944 року. 1946 року вона стала його дружиною.

@LettersAndQuotes

Ернест Гемінґвей — Скотту Фіцджеральду. 15 вересня 1927 р., Андей, Франція

Дорогий Скотт,

отримав твій чек і, як личить сучиному синові, тут же перетворив його на готівку, і при цьому нічого не пишу та й не писав. Втім, усе це ти можеш дізнатися, зазирнувши на свій банківський рахунок. Правда, це не означає, що я уподібнився Бону Хечу, або Максуеллу Воденгейму, або одному з тих писак, які вважають, що коли вони пишуть книги, то це дає їм право бути нечистими на руку, і т. д., адже я все -таки пишу і неодмінно поверну тобі цю сотню відразу після виходу чергового монументального твору під назвою «Чоловіки без жінок». Сподіватимемося, це відбудеться не пізніше жовтня.

Як поживаєш ти, чорт забирай? Як тобі подобається назва – «Чоловіки без жінок»? Я не міг нічого придумати, Фіц, може, подивишся в Екклезіасті, хоча я вже пробував. Перкінс (Максуелл Перкінс, редактор видавництва "Скрібнерс". - примітка адміна), можливо, ти його знаєш, вимагає назви для книги. Дивний хлопець, цей Перкінс, що за чудасість! Хоче, бачите, назву. Дивно, але це так.

Я в той час був у Гстааді (Швейцарія) і тут же вирушив книжковими лавками в пошуках Біблії, з якої хотів запозичити назву. Але вони не могли запропонувати мені нічого, крім вирізьблених з дерева невеликих коричневих ведмедів. Тож я вже думав, чи не назвати мені книгу «Маленький різьблений дерев'яний ведмідь» і подивитися, як тлумачать це критики.

На щастя, в містечку знайшовся один англіканський священик, який виїжджав наступного дня, і Полін позичила у нього Біблію, отриману ним при посвяченні у духовний сан, пообіцявши повернути її того ж вечора. І що ж, Фіц, я подивився всю Біблію — вона була чудово видана — і, натрапивши на велику книгу Екклезіаст, почав читати її вголос усім охочим послухати. Незабаром я залишився сам і поносив прокляту Біблію за те, що в ній не знайшлося назви, втім, тепер я знаю, звідки беруться всі добрі заголовки. Інші хлопці, головним чином Кіплінг, вже порилися тут до мене і вивудили все, що можливо. І так я назвав книгу «Чоловіки без жінок», сподіваючись, що вона швидко розійдеться серед гомосексуалістів та старих дів.

Якщо цей абзац здається тобі нудним, повернися до першого, де я пообіцяв віддати тобі сто доларів. У ньому золоті слова, Фіц.

Я ж, Фіц, пізнав, як здорово уславитися найпритиснішою людиною на світі, а все тому, що зберіг цілим і не спустив гонорар за «І сходить сонце» і цілих п'ять місяців жив на твою сотню та ще на 750 доларів, отримані від Максуелла Перкінса, і при цьому відмовився від запропонованих Херстом кругленьких сум, включаючи 1000 доларів як аванс за контракт на 10 оповідань — по 1000 за перші п'ять, по 1250 за другі п'ять і 15000 за роман у кількох частинах. Непосвячений, звичайно, вирішив би, що з мого боку було б краще взяти тисячу у Херста, ніж сто у Фіцджеральда, і я з ним повністю згоден. Лихо лише в тому, що я не можу, зовсім не можу писати на замовлення.

Отримав запитання з «Хто є хто», але моє життя було таким заплутаним, що я зміг відповісти лише на два запитання, та й то сумнівався, чи не будуть вони використані проти мене.

Будь ласка, пиши… Хотілося б побачитися та поговорити.

Твій ЕРНЕСТ
@LettersAndQuotes