Малюся!

З Черкас я поїхав ображений і злий. Чому ти не прийшла – таємниця. В міру наближення до Києва мій гнів вивітрювався. Вчора цілий день мотався по Києву. Хотілося дуже спать, але я поклявся вгамуватися тільки після 11 ночі. Тут дуже багато хороших дівчат, але, на жаль, жодної схожої на тебе не бачив.

Люсь! Мені охота подратувать тебе, але в черепі немає жодної хохми. Ти вредне дівча, і я всю надію покладаю на того собаку, що він збереже тебе від спокуси. Отого білявого, що випав на картах, ще не передбачається? Дивися. Люся! Я вже встиг солідно скучити за тобою. Всі дівчата в темно-голубих пальтах здалеку чомусь дуже похожі на тебе, а зблизька – ні. Жаль. Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю міліон разів. Губи не заболять – не бійся.

Жду. Люблю. Скучаю. Цілую. Твій Вася.

P.S. Завтра починаються заліки. Мороки багато. Надіюся, що все буде гаразд. Думаю про тебе, Малюся!

(Василь Симоненко – український поет-шістдесятник, дисидент, журналіст, а до того ж – справжній романтик.

Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю на Черкащині у 1957 році. Дівчина була кур’єркою газе­ти "Черкаська правда", а Симоненко – студентом Київського університету. Відтоді Василь багато писав Люсі. У 22 роки поет одружився, згодом у них з Люсею народився син Олесь.

На папері Василь ділився побутовими новинами, розповідав про іспити, армію, жартував, багато "цілувався" та часом нарікав, що кохана не відповідала йому такими ж палкими словами.)

Якщо сподобалось — поділіться з іншими. Більше цікавих листів і історій тут👇
@LettersAndQuotes