Ернест Гемінґвей до Мері Велш
(30 березня 1945 року)

«Моя найдорожча Бешкетнице!

Мені тебе так бракує, ніби відрубали руку чи серце вийняли з грудей. Якийсь час це ще можна було витерпіти — бо я знав, що ти приїдеш і в мене було два чудових листи — один я отримав щойно після того, як поїхав, а інший — коли ти повернулася з фронту. Я знаю, що отримаю більше, і постараюся не марнувати час і добре попрацювати. Але, Бешкетнице, жити без тебе — це все одно, що намагатися затримати дихання під водою. Буде так чудово побачити тебе знову. Сподіваюся, що ця розлука не мучить тебе так сильно, як мене.

[…] Ти маєш бути дуже обережною на сонці. Я сильно обпікся лише після години у басейні. Буду уважно за тобою доглядати. Тепер стану смаглявим, худим та практичним.

[…] Почав ходити на заняття з хай-алай (баскська гра з м’ячем). Був двічі, двічі виграв. Ставив на 60 і на 30 доларів (фактично отримав лише 48 і 27 доларів чистого доходу, наскільки давали шанси). Але цього року ми не програли в азартні ігри ні копійки.

Хай-алай (пелота) — гарна і як ніколи захоплива гра. Тобі вона сподобається. Я повернув практично все і нічого не втратив від удару. З океану дещо прибрали, але це все одно чудове місце. А коли ти будеш тут, воно буде ідеальним.

[…] Бешкетнице, мушу зупинитися. Але я люблю тебе як завжди. Завжди тебе кохатиму, а сьогодні трохи більше, ніж будь-коли до того.

Гор[а]».

#листи
@writersThinking