Оноре де Бальзак до графині Евеліні Ганській
(21 жовтня 1843 року, надіслано з Дрездена)

Завтра я їду. Квитки вже придбані і я завершую листа, бо маю власноруч віднести його на пошту. Моя голова як пустий гарбуз. Мій стан турбує мене більше, ніж я можу виразити. Якщо він не зміниться в Парижі, я буду змушений повернутися. Почуття покинули мене. У мене немає бажання жити, немає більше тої легкої енергії, немає сили волі… Я не усміхався з того часу, як поїхав від Вас…

Прощавайте, дорога моя зірко, благословенна тисячу разів. Можливо, настане момент, коли я зможу розповісти вам про свої думки, які пригнічують мене. Сьогодні я можу сказали лише, що люблю Вас занадто сильно, щоб залишатися спокійним. Після серпня і вересня відчуваю, що можу жити лише з Вами, Ваша відсутність – смерть для мене…

Прощавайте! Я збираюсь на пошту. Тисячі ніжностей Вашим дітям, тисячі разів благословляю їх; дружні побажання Ліретт, а для Вас – усе моє серце, і душа, і розум… Якби Ви знали, які почуття переповнюють мене, коли я опускаю один із цих конвертів у поштову скриньку.

Моя душа летить до Вас разом з цими листами, я, як божевільний, розмовляю з ними про все на світі. Я думаю, що вони, діставшись до Вас, повторять мої слова. Неможливо зрозуміти, як ці листи, наповнені мною, через одинадцять днів опиняться у Ваших руках, у той час як я залишусь тут.

О так, моя дорога зірка, навіки віків не відділяйте себе від мене. Ні я, ні моє кохання не послабшають, як і не ослабне і Ваше тіло з роками. Душа моя, людині моїх років можна вірити, коли вона міркує про життя. Тож повірте: для мене немає іншого життя, крім Вашого. Моє призначення виконано. Якщо з вами трапиться нещастя, я поховаю себе у темному кутку, залишусь забутий усіма, не бачачи нікого у цьому світі. Це не пусті слова.

#листи
@writersThinking