Один логотерапевтичний діалог, що змінив усе.

Елізабет Лукас дала пані достатньо часу, аби вона поділилась своєю втомою. В яскравих фарбах жінка описувала, як усі довкола, здавалося б, навмисне намагаються щось від неї вимагати. Особливо дитина — постійно потребує уваги, не розуміє, що мама втомлена, виснажена, на межі.

Лукас уважно слухала, а потім, з ледь помітною доброю усмішкою, відповіла:

«Так, звісно. Інша річ, коли дитина хвора… Хворі дітки — тихі, лежать, нічого не вимагають…»

Пані завмерла. А тоді вигукнула:

«Боже, яка ж я була невдячна! У мене здорова, активна дитина! А я скаржусь… Мені сором

но!»

Тоді Елізабет, з тією ж спокійною теплотою, разом із жінкою почала шукати моменти, в які мама може відпочивати — навіть під час гри з дитиною. Бо хатні справи важливі, але не важливіші за любов і вдячність за життя.

Єдиний сеанс завершено.

А вам цікаві такі практичні кейси з логотерапії???

Запрошуйте всіх на наш канал??????
@viktorfranklukraine