"Я вже згадував раніше, як усе, що не було пов’язане з безпосереднім завданням зберегти себе і своїх найближчих друзів живими, втрачало сенс. Заради цієї мети жертвували всім.

Під впливом світу, який більше не визнавав цінність людського життя і людську гідність, який відбирав у людини волю і робив її об’єктом знищення (плануючи, однак, використати її сповна — до останньої краплі фізичних ресурсів), особисте его врешті втрачало свої цінності.

Якщо людина в концентраційному таборі не боролася проти цього з останніх сил, щоб зберегти самоповагу, вона втрачала відчуття індивідуальності, переставала бути розумною істотою з внутрішньою свободою й особистими цінностями. Людина думала про себе лише як про частину величезної людської маси; її існування зводилося до тваринного рівня. Людей водили стадом — іноді в одне місце, іноді в інше, іноді разом, іноді окремо — наче отару бездумних і безвольних баранів.

Маленька, але небезпечна зграя, добре обізнана з методами тортур і садизму, спостерігала за ними зусібіч. Вона безперестанку гнала стадо там і сям, із криками, штурханням й ударами. І ми, барани, думали лише про дві речі: як ухилитися від лютих псів і де дістати трохи їжі.

...загальновідомо, що вимушене сумісне життя, коли повсякчас звертають увагу на все, що ти робиш, може призвести до непереборного бажання усамітнитися хоча б на деякий час. В’язень прагне побути наодинці із собою та своїми думками. Він тужить за приватністю та самотністю.

Коли мене перевезли до так званого «відпочинкового табору», я мав рідкісне щастя побути на самоті хоча б п’ять хвилин."

Уривок з книги "Людина в пошуку справжнього сенсу" В. Франкл

Скільки ж цінності та сенсу було в цих хвилинах…

Публікацію для вас підготував Владислав Суковатий????????

Запрошуйте на наш канал:
@viktorfranklukraine