це була до біса хороша історія, і я отримала від читання чистий кайф!

водночас зізнаюсь, не певна, що сюжет і головні герої «Голландського дому» аж такі захопливі. тут радше навпаки — важить той улюблений для мене трюк, коли:

а) персонажі доволі нормальні. вони не страждають особливим героїзмом, не хворіють драматизмом; в чомусь класні і водночас посередні;

б) сюжет має певний рівень емоційної напруги, спирається на драматичний момент, що стає наріжним каменем кардинальних змін у житті героїв. і водночас на певному етапі уся історія перестає бути цікавою лише своїм подієвим вихором — докорінно важать ті, кого в цій історії нам підсвічують, їхні думки, емоції і внутрішні суперечності.

Моя мати пішла, коли я був малим. Я за нею не сумував.

Зі мною була Мейв, чорноволоса Мейв у червоному пальті, ось вона стоїть унизу сходів, де біла мармурова підлога з чорними квадратиками, а сніг у вікнах за її спиною валиться блискучими полотнами, і ті вікна широкі, наче кіноекран, і дім пливе кораблем на хвилях підлогового годинника, що відносять хвилини кудись далеко. «Денні! — гукає вона мене. — Сніданок! Ворушись!»

Зимовими ранками вона вдома ходила в пальті — тому що було дуже холодно, тому що була висока й худа, і кожна часточка її енергії йшла у зріст, а не на зігрівання. «У тебе вічно такий вигляд, ніби ти вже йдеш», — казав батько, проходячи повз неї. Казав так, ніби його дратувало навіть пальто Мейв.

— Денні! — кричала сестра. — На таці ніхто не принесе!

Я лежав під стосом ковдр, сама вага яких мене не відпускала.

У Голландському домі не траплялося жодного зимового ранку, коли б моєю першою думкою було щось інше, ніж: «От би провести весь день у ліжку!». Але мене піднімав сестрин голос знизу, разом із запахом кави, яку мені ще не дозволяли пити.

«Це затримає твій ріст, — пояснювала Джоселін. — Хіба ти не хочеш вирости таким же високим, як сестра?» Я знаходив капці на підлозі, а вовняний халат у ногах ліжка. Вискакував на сходи, трусячись від холоду.

— А ось і принц! — вигукувала Мейв, і я бачив у ранішньому світлі її зведене догори обличчя. — Ходімо, у нас сьогодні млинці. Не змушуй мене чекати.

будинок, зрозуміло, у цій книжці далеко не на останньому місці — тонко допасовує героям і їхнім життєвим обставинам особливих рис і настроїв.

класна книжка для клубних обговорень і тихих особистих роздумів.