у короткі періоди читань в автівці: чому «Маленьке життя» краще не брати у відпустку?

понад 100 сторінок присвячені одному лише Джудові (одному з чотирьох друзів-головних персонажів роману) — і навіть цього, здається, замало!

такий він обʼємний, такий живий і справжній! страшенно близький, до знемоги прекрасний у своїй травмованості (фізичній і психологічній), відлюдькуватості, певному снобстві, бажанні бути правильним, аби сподобатись, і впертості таки відшукати приналежність до «своїх». тих, які не покинуть ні через місяць, ні через 15 років — попри те, що ти все чекаєш, що ось зараз точно ці стосунки обірвуться, бо я для них не достойний.
болить за нього і найбільше співпереживається ❤️‍🩹

загалом «Маленьке життя», принаймні перші 200 сторінок, які прочитала, — про нащупування свого пульсу, стосунки і вміння приймати людину такою, яка вона є.
як пише Маша Фабрічева у «Горі з плечей», мова про оті нормальні стосунки «я ок. і ти ок»: у мене і у тебе може бути купа своїх приколів і тарганів. але ти ок, мені з тобою ок, я можу з тобою бути попри ті приколи. і навпаки.

—
та, правда, я трохи помилилась із вибором книжки у подорож — «Маленьке життя» хочеться взяти і не відпускати, занурившись у текст максимально глибоко. мені ж вдається вкрай дозовано підчитувати роман, ніби раз у сто років бачитись із близькими і важливими друзями.
з іншого боку, визнаю, насолода від таких «рідкісних побачень» оргазмічна.
—

що там у тих наступних 600 сторінках, не знаю. та ці 200+ у саме серденько💔

#маленьке_життя