Я вже писав про цей випадок. І повторю ще раз: цього не мало статися.

Смерть дитини від голоду у XXI столітті – це не просто трагедія. Це провал усіх дорослих і всіх служб, які мали бачити, реагувати і рятувати.

10-річний хлопчик з інвалідністю на Вінниччині помер не раптово. Його стан погіршувався поступово. Це бачили. Про це знали і не врятували дитину.

Після завершення судових експертиз повідомлено про підозру директорці міського територіального центру соціального обслуговування. Це остання підозрювана у справі.

Саме під її керівництвом мав здійснюватися соціальний супровід сім’ї, яка перебувала у складних життєвих обставинах. За даними слідства, між її бездіяльністю та смертю дитини встановлено прямий причинний зв’язок.

У цій справі відповідатимуть усі, хто мав обов’язок захистити дитину, але не зробив цього.

Серед підозрюваних: матір хлопчика, провідна фахівчиня служби соцзахисту, сімейна лікарка та директорка центру соціального обслуговування.

Усі відповідальні дорослі знали, в яких умовах перебуває дитина. Усі бачили, що її стан стрімко погіршується. Але замість реальної допомоги були байдужість, формальність і бездіяльність.

Матір дитини вже засуджено до трьох років позбавлення волі. Ми вважаємо це покарання неприйнятно м’яким і оскаржуємо вирок в апеляційному порядку.

Ця справа про відповідальність. Не формальну. Не «для галочки». А реальну відповідальність за життя дитини, яку можна було врятувати.

Слідство триває.

Кожен, хто мав діяти і не діяв, відповість перед законом.

Працюємо далі