«Людина нібито не літає… А крила має», - писала Ліна Костенко.

Є професії, справжню велич яких особливо гостро розумієш під час війни. Медики - саме з таких. Їхня місія - не перемагати ворога, а перемагати смерть. Вони не питають, хто перед ними, не ділять людей на своїх і чужих, не питають про переконання чи походження. Вони просто роблять усе, щоб людське життя тривало.

Але ця війна не знає милосердя. росія цілить і в тих, хто без зброї. Цілить у лікарні, пологові, машини швидкої, бригади екстреної допомоги. У тих, хто їде на допомогу туди, де щойно було найнебезпечніше.

В Україні загинули щонайменше 510 медичних працівників. У Харкові війна забрала життя одинадцяти наших медиків. Лікарів, медсестер, акушерки, лаборантки, людей, які багато років працювали для харків’ян - і до останнього залишалися вірними своїй справі.

Завтра, 10 липня, в Україні вшановують пам’ять загиблих медиків. Я прошу усіх українців долучитися до цієї пам’яті. Розмістити їхні фото у соцмережах. Поставити рамку на Facebook*. Прийти з квітами до їхніх портретів у лікарнях.

У Харкові у всіх медзакладах облаштовані спеціальні меморіальні локації, де можна згадати тих, хто рятував наші життя - і не зберіг своє. Бо пам’ять про загиблих медиків - це не лише наша вдячність. Це міра нашої людяності.

Вічна пам’ять загиблим медикам.
Честь і вдячність усім, хто продовжує їхню справу.