У мирному світі День захисту дітей - про радість. Про сміх, сонце, ігри, морозиво, мильні бульбашки. Про безтурботність як невід?ємну частину дитинства.

Але в Україні, у Харкові, вже четвертий рік поспіль цей день ми не святкуємо, а проживаємо з болем. Бо війна відібрала у наших дітей те, що неможливо повернути й що не має права забирати ніхто - право просто бути дітьми.

Наші хлопчики й дівчатка вчать букви в укриттях. Радіють новорічним виставам під землею. Прокидаються серед ночі від вибухів. Уміють на слух розрізняти звук «шахеду» від ракети. І живуть з тим, чого не повинна знати жодна дитина в світі.

Але найстрашніше - загублені невинні життя. Маленькі життя, які тільки починалися.

Я схиляю голову перед кожною дитиною, яку вбив наш ворог. Перед тими, хто загинув у власному ліжку, на дитячому майданчику, дорогою до школи, на руках у мами. Перед родинами, які несуть цю рану щодня, і нестимуть її все життя.

Ми пам’ятаємо кожне ім’я.
Ми знаємо, хто це зробив.
І ми ніколи цього не пробачимо.

Я звертаюся до міжнародної спільноти - до всіх, хто бачить, чує і здатен відчувати: не можна мовчати! Не можна закривати очі! Не можна залишатися осторонь! Те, що коїть з нашими дітьми країна-агресор, - більше за жахливі трагедії. Це свідомі, цілеспрямовані злочини, за якими стоять конкретні імена й посади. І кожен, хто віддавав накази, натискав кнопки, мовчки підтримував або виправдовував, має понести відповідальність. Юридичну. Моральну. Історичну.

Наші діти заслуговують на зовсім інший світ.

Світ без війни і страху.
Світ, де їхнє дитинство захищене.
І вони мають право на мирне майбутнє у вільній Україні!