Колись я вже писав і викладав тут відео про те, як ми перетворюємо профтехучилища Дніпра на сучасний освітній простір.

Розповідав, що коли пʼять років тому я першим підняв це питання на Конгресі при Президентові, то багато хто дивився на мене як на божевільного.

Але сьогодні ми відкрили ще три нові майстерні – швейників, токарів та електромонтерів.

Подивіться на власні очі, як там усе влаштовано.

…

Навіщо ми вкладаємо в це ресурси зараз?

Ну бо і місто, і вся Україна мають шалену потребу в людях робітничих професій. Не менеджерах чи юристах – не кажучи вже про всіляких блогерів та експертів з телеграму. А в тих, хто здатен будувати, відновлювати та створювати якісну національну продукцію.

А ще для того, аби наші училища, котрі за часів моєї юності називали «бурсами», перестали були місцем, куди діти приходять з безнадії.

Зараз, навіть попри цю страшну війну, нам все вдається. І я пишаюся тим, що свого часу був чи не першим, хто почав розвивати цю тему.

Аби у дітей було все необхідне. Від актуальних програм навчання та новітнього обладнання до належних умов в кабінетах, коридорах та навіть вбиральнях.

Фактично всі свої роки на посаді я ретельно вивчав досвід європейських країн. За кожної нагоди просив закордонних колег розповісти про їхні рішення – аби ми адаптували їх тут, у Дніпрі.

…

Я радий, що цією ідеєю я зміг «заразити» багатьох.

Від своїх профільних заступників та народних депутатів до керівників у Міносвіти та великих промислових підприємствах – групи «Інтерпайп» зокрема.

…

Це дійсно велика справа, від якої виграють всі: діти, викладачі, роботодавці, місто і вся наша держава.

Але насамперед – ДІТИ.

Бо, коли вони приходять на заняття, у них справді світяться очі.

Мені ж, як меру, приємно чути, що це є лише в Дніпрі і більше ніде.

Тож принагідно закликаю всіх колег брати з нас приклад.
Ми завжди раді поділитися своїм досвідом.

Бо воно дійсно того варте.

Подивіться самі.