Це фото ви, мабуть, вже бачили в новинах. Після чергового обстрілу Дніпра сьогодні вночі воно швидко розлетілося медіа та соцмережами.

Я ж скажу лишень одну фразу.
Черга, схоже, дійшла й до мене.

Утім, аби уникнути різного штибу спекуляцій, додам ще дещо.

По-перше. Збитий шахед впав у 10 (!) метрах від мого приватного будинку.
Не в 100, не в 500, не десь там на обрії. В 10-ти.
Ситуацію тут врятувала звичайна товста підпірна стінка.

По-друге. Я в жодному разі не натякаю, що це був якийсь замах чи щось таке.
Ані геройствую, ані вихваляюсь, ані шлю прокльони.

Під час повномасштабної війни у прифронтовому Дніпрі кожен може опинитися на моєму місці.
І багато хто такий досвід уже мав.

Зараз - просто моя черга.

По-третє. Одразу відповім дурням, які писатимуть, мовляв, «навіщо Ви наводите вогонь – зокрема й на себе самого?». А що можна навести, коли в мільйонному місті кожен другий знає, де саме я мешкаю?
Усі, хто треба ( і не треба ) легко можуть знайти цю інформацію.

…

І останнє. Принагідно ще раз висловлюю слова подяки всім нашим Силам оборони, що тримають російську навалу.
Бо коли б не вони, то зрозуміло, що б було.

Можна скільки завгодно жалітися, сидячи в тилу, мовляв, нам на голови падають шахеди та ракети. Але це неможливо порівняти з тим, що доводиться переживати хлопцям та дівчатам, котрі захищають наші землю та небо.

Низький вам уклін.