За роки цієї війни ми, на щастя, остаточно переосмислили ставлення до людей робочої професії. Тих, хто працює руками та робить це за будь-яких погодних умов.

Тому зараз, коли на вулиці вже зима, і ми розуміємо, що ворожі обстріли триватимуть, хотілося просто вкотре зустрітися з нашими енергетиками.

Звичайними електромонтерами, механіками, техніками, майстрами, диспетчерами, інженерами та робітниками. Тими, від кого залежить життєдіяльність та стійкість всього нашого рідного Міста.

Аби сказати їм звичайні людські слова подяки. Зазирнути у їхні втомлені від постійного недосипання та величезних навантажень обличчя та потиснути натруджені руки.

Бо це — надлюди.

Сіль землі.

Ті, хто попри виснаження далі робить своє. Навіть під загрозою повторних обстрілів.

Скоро в них буде їхнє професійне свято.

Тож ці подяки та нагрудні знаки, мабуть, найменше, чим ми можемо їм віддячити.

Кожному та кожній, хто працює як у комунальних підприємствах, так і у приватних енергопостачальних компаніях.

Ми не робимо між ними різниці. Не розділяємо на ДТЕК, ЦЕК та комунальників.
Бо всі вони – рідні. І з усіма ми працюємо пліч-о-пліч.
Як єдиний кулак.

Зустрілися. Потеревенили. Навіть трохи прогулялися нашим Музеєм Дніпра.

…

Окрема подяка чолов'язі, котрий сказав: «Альбертичу, а можна селфі? Я волаю з того, як ви всіх посилаєте в фейсбуці. Коментарі – вогонь»

Радий старатися.
Для вас – усе, що забажаєте:)))