Уже майже чотири роки світ споглядає жорстоку, кровопролитну війну і
той жах, який вона несе насамперед українським дітям.

Дітям, які у Дніпрі та в інших наших містах прокидаються від вибухів.

Які під час ігор у дитсадку чи уроків у школах змушені спускатися в укриття.

Дітям, навіть найменші з яких вже знають слова «ракета», «обстріл», «вибухи».

Ми пам?ятаємо всіх, кому назавжди буде 12 і 8.

13 і 3.

15.

17.

1,5 роки.

11 місяців.

Малечу, що так і не змогла побачити цей світ.

Бо всіх їх вбила росія.

Знаємо, що помститися за них та захистити дитинство інших нині здатні лише Сили оборони.

Тому продовжуємо системно підтримувати військо. І далі робити все, аби незважаючи на випробування війни діти у Дніпрі могли навчатися, гуляти, тренуватися. Аби попри все мали радість та відзначали свята.

Бо це найменше, що ми, дорослі, зобов?язані їм дати.