Увібрана з першими словами у дитинстві чи вивчена в дорослому віці, вона — рідна серцю.

Щодо останнього можу говорити з власного досвіду. Адже, перейшовши на українську свідомо, досі із задоволенням продовжую вивчати її глибше.

І дедалі частіше ловлю себе на думці ( яка тішить ), що позабував російські відповідники багатьом словам. Завдяки читанню та, звісно ж, спілкуванню.

Я вдячний своїм друзям та колегам, котрі постійно спонукали мене говорити суто українською.

Узяти хоча б розмови з моїм другом Дмитром Ярошем. Або наради з Андрієм Денисенком.

Та й не лише.

Насправді є дуже проста відповідь щодо того, чому наші діти та онуки мають говорити українською.
Бо що більше навколо української, то менше к@ц@пів.