Я розумію, що маю щось написати, але водночас не можу розповідати зайвого.

Уже десять років я наче між молотом та ковадлом.

Проте саме зараз мені найтяжче.

Бо вкрай огидно бачити, як низка якихось підарасів тиражує записане ще у березні 2022 ( ! ) року відео.
І мої слова підтримки одеситам, чиє місто тоді постраждало від російської атаки і де загинули люди, тепер намагаються видати за бозна-що.

Та я не лише про це.

…

Після його призначення ми не спілкувалися декілька місяців.
Від слова «взагалі».

Придивлялися один до одного, як двоє вкрай складних людей.

Надто тоді, коли довкола крутилося вдосталь «доброзичливців», котрі прагнули нас розсварити.

…

А потім лід розтанув.
Ми просто зустрілися віч-на-віч та сказали: «Якщо є питання, треба ставити їх напряму і про все говорити в лице, не відводячи очей».

У політиці це вкрай цінно.

У нас не було дружби.
Натомість була нормальна, чоловіча, чесна та професійна взаємодія.

На благо Дніпра, регіону та України.

Без інтриг, підлостей та обману.

…

Нам було достатньо зустрічатися раз на тиждень ( чи два ), аби всі питання великого мегаполісу вирішувалися без зайвих дискусій та піару.

…

Дякую, Сергію Петровичу, що майже два з половиною роки Ви були поруч.

Ви завжди можете розраховувати на мене.

…

Дякую Вашій команді.

Нормальних, правильних та порядних людей.
Із якими можна було сперечатися, з?ясовувати стосунки, ба навіть сваритися – але ніколи не чекати ножа в спину.

…

І наостанок.

Мені боляче сьогодні читати в соцмережах прокльони мешканців Одеси ( або йобаніх ботів ) в бік Сергія Лисака.

Бо він на те зараз точно не заслуговує.

…

Честь маю.