На злобу дня.
Декілька думок про 14031 і не лише.

…

Після того, як Верховна Рада ухвалила постанову про безперервність роботи місцевих рад та міських голів в умовах війни, варто було б, мабуть, висловити вдячність парламенту.

Утім я все ж утримаюсь від подяк.

Адже було б вкрай дивно, якщо ВР, продовживши повноваження себе, «красивої», не зробила б це і для місцевого самоврядування…

Зрештою, головне, що рішення є цілком логічним.
А ще таким, що збереже інституційну спроможність держави.

…

Натомість я хочу сказати декілька слів різного штибу злостивцям.
Усім, хто ще напередодні з кожної праски волав, що мерів незабаром попхнуть, а замість них введуть по всій країні військові адміністрації.

На щастя, здоровий глузд переважив.

Тому окреме вітання деяким місцевим довбням. Усім цім нібито «авторитетам», «впливовим бізнесменам», «володарям думок» та іншим «полупокерам».

Я вам нагадаю, ідіотам, що попри всі ваші ілюзії та вологі фантазії про те, що «наприкінці жовтня позбавимось Філатова», вам, бідолашним, терпіти мене доведеться щонайменше до завершення війни.
А потім ще, ще і ще.

Тому готуйтеся.

Але то так, ліричний відступ.

…

Насправді ж ухвалення цієї постанови політично є цілком справедливим та виправданим.
І тут слід розуміти, що йдеться про безперервність не лише повноважень, а й несення того величезного тягаря, що вони накладають.

І я б хотів на власні очі побачити бодай одного розумника з фейсбуку* чи з елітарного бізнес-клубу, котрий готовий взяти на себе відповідальність за мільйонне місто.
Не кажучи вже про цілу державу.

Бо ті, хто можуть керувати Всесвітом з телефона, писати якусь ху@ту про «фуфломінго Міндіча» або розмірковувати про EBITDA України за келихом віскі, якось дивно зникають, коли потрібно трошки напружитися для держави.

Це по-перше.

…

По-друге.

Я завжди вкрай уважно спостерігаю за публічною зміною риторики Уряду.
Хоч старого, хоч нового.

Якщо ви, як і я, відслідковуєте контент, що транслюють телебачення та соцмережі, то теж бачите зміщення цих акцентів.

І зараз рефреном пішла теза про роль та значущість прифронтових громад.

Бо в умовах повномасштабної війни, аби люди масово не виїздили з прифронтових міст, їм потрібна належна увага.

Тож я можу лише привітати зусилля Юлії Свириденко та віцепрем?єра Олексія Кулеби в цьому питанні.

І справа не в тому, що містам та селищам у західних областях не потрібна підтримка.
А в тому, що зараз її більше не вистачає саме громадам на сході.

Так, росіяни гатять по всій Україні.

І це, звісно, не те, що слід порівнювати, але Харків, Миколаїв чи Дніпро переживають удари в інших масштабах.
Я вже не кажу про громади, що знаходяться поруч з ЛБЗ.

При всій повазі до колег із місцевого самоврядування, але, якщо не підставити плече саме прифронтовим територіям, держава зібгається наче шагренева шкіра.

Бо обороноздатність це також про зважені державницькі рішення. І про здатність нести той тягар, який вони накладають.

Тому респект Уряду за його ініціативи.
Абсолютно відверто кажу.

…

Ну і ВР також молодці.
Особливо коли їм дають копняка ?