Я зачерствів на цій війні.
Ми всі зачерствіли.

…

Після візитів на ЛБЗ, постійних об'їздів місць «прильотів» ворожих ракет та дронів, а також відвідувань муніципальних лікарень, що забиті пораненими, у мене вже геть висохли сльози.

Але сьогодні, після зустрічі з людьми поважного віку, моїми підопічними, я трохи розклеївся.

Коли ще до війни я задумував проєкти «Золотий вік» та «Університет третього віку», то мав одну єдину мету. Зробити так, аби люди, котрі прожили і без того важке та не надто сите життя, отримали можливість пожити красиво.

А ще – знов відчути себе потрібними країні.

За ці роки ми пройшли чималий шлях: від безкоштовних обідів до вивчення англійської, від уроків кулінарії до комп'ютерних курсів, від скандинавської ходьби до навчання танцям.

І під час великої війни ми намагаємося, щоб наші підопічні не відчували себе покинутими.
Їх, котрих злі язики називають «бабусі Філатова», вже майже 16 тисяч!
Включно із майже тисячею переселенців, котрі знайшли у Дніпрі свій новий дім.

…

Сьогодні мене мало не розібрали на сувеніри.

Я не звик до обожнювання.
І не дуже йому радий.

Проте я знаю одне.

Коли люди поважного віку усміхаються й бачать сенс життя, тоді розумієш, що ти, мабуть, не така вже погана людина…

…

«Боже, милостивий будь мені, грішному».