Наше знання про росіян будувалося не читанням Достоєвського, брежнєвської «Малої землі», кафедрами русистики, епізодичними візитами до Москви. Сторіччями ми жили в одній країні. Вони лицемірно називали нас братами. Потім, на превеликий жаль, ми домовилися жити поряд як сусіди. Потім вони вирішили нас колонізувати.

Українське розуміння російської дипломатії ґрунтується на складанні та підписанні сотень документів, усі з яких Кремль порушив, коли розпочав війну.

Тому після оголошення про «повітряне перемир'я» ми не дали відпустку розрахункам ППО, а дивилися на годинник. Не минуло й години після того, як Путін начебто погодився не бити по українській енергетичній інфраструктурі й начебто «віддав відповідні накази не бити», як він ударив по енергетичній інфраструктурі на сході України. Відповіддю на мирні ініціативи Президента Трампа став запуск 150 «шахедів», створених росіянами за іранськими кресленнями, по цивільних обʼєктах.

Війна триває, бо не усунуто її корінні причини: росіяни не можуть сприйняти нашу окремішність і воліють краще знищити Україну, ніж дати їй жити незалежно.