Реальна (не пропагандистська) «миролюбність» російського народу досліджена набагато гірше, ніж, скажімо, поверхня Марса. Базова теорія закордонної російської опозиції та реліктових західних русофілів полягає в тому, що «глибинний народ не підтримує Путіна та війну з Україною». Це фатальна помилка. А репресії начебто змушують його приховувати свою думку, радіти в соцмережах ракетним ударам по містах України й записуватися в армію.

Результатам опитувань, які показують масове схвалення війни росіянами, нам пропонують не вірити – жителі тоталітарних держав звикли брехати соціологам. Це ще одна класична помилка, коли ви оцінюєте сучасну Росію.

Ця ілюзорна теоретична можливість, що війна є лише «проєктом Кремля», а не продуктом властивого багатьом поколінням росіян імперського мислення, дає відповідні аргументи умисним і випадковим «адвокатам диявола». «Народ не винний – знімайте санкції та відкривайте кордони!» – кажуть вони. І, на жаль, знаходять певну аудиторію на Заході.

Але, з іншого боку, події в Курській чи Бєлгородській областях дають нам змогу поставити певний лабораторний експеримент. Поки репресивна машина Рф палає в кущах, звільнені росіяни можуть виходити з квітами назустріч антипутінським танкам. «Нарешті воля!» Чекатимемо на такі кадри. Хоча вже очевидна неможливість цього. Тому відсутність адекватної реакції на контрвійну лише підтвердить нашу думку про міцний свідомий взаємозв’язок росіян з їхньою владою.

Перефразовуючи: «Ми без кінця проклинаємо Путіна, і, ясна річ, за діло. І все ж я хочу запитати: то хто ж таки підписав мільйон контрактів з ВС РФ і хто вчиняє тисячі конкретних злочинів?»