Один із розгромів чергового «експедиційного» загону російських «вагнерівців» разом із кураторами з ГУ Генштабу МО Рф у малійській пустелі, за 8 тисяч кілометрів від Москви, нагадав, що колоніальні амбіції Росії не обмежуються пропагандистським «ареалом російської мови», територією колишнього СРСР і навіть уявною радянською сферою впливу. Ані державні кордони, ані міжнародні угоди, ані океани не здатні стримати вкрай агресивну й людиноненависницьку експансію росіян. Путінські солдати з’являться всюди, де їм не можуть дати належного збройного опору.

Єдиною червоною лінією, яку поки що Путін боїться перетинати, є периметр НАТО. Розширення Альянсу є розширенням найбільш стабільної зони безпеки, верховенства міжнародного права та прав людини на планеті. Відмова або затягування вступу до НАТО – я зараз кажу не лише про Україну, а й про всі країни-претенденти – є залишенням у небезпеці десятків мільйонів людей.

Це не лише етична проблема. Усі тепер залежні від усіх через економічні зв’язки, торговельні шляхи та комунікаційні канали. Так, напад Рф на Україну поставив на межу голоду значну частину Африки, натомість звільнення суттєвої південно-західної частини Чорного моря від російського флоту відновило продовольчу безпеку в десятках країн.

У глобальному світі XXI століття Північноатлантичний альянс не зможе відсидітися за муром, якщо світ палає навколо. Єдина економічно виправдана стратегія – не дати росіянам запалити Східну Європу, Африку та Схід.