Трагічна доля Павла Тичини і похід в музей Тичини.

Я почав відвідувати музеї літераторів.
Був в музеї Тичини.
Як у мене є мета - прочитати ключові твори нашої літератури, так само є мета відвідати основні музеї літератури в Україні і музеї письменників. Попереду багато цікавого (Рильський, Леся Українка, Панас Мирний та інші).

Музей Тичини знаходиться в його колишній величезній квартирі, яка розташована в дуже затишному будинку (сталінка 4-поверхова) за адресою Київ, вул. Терещенківській 5. Це самісінький центр, поруч КНУ Шевченка червоний корпус, Золоті Ворота, Національна опера, але місце дуже тихе і затишна.

Це для мене дуже трагічний персонаж нашої літератури.
Неймовіно талановитий.
І водночас людина, яка перестала творити геніальне, бо стала частиною системи радянської влади (Міністр освіти УРСР, голова Верховної Ради УРСР двох скликань).
Поет в ньому помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції.

Як дуже влучно сказав Василь Стус про нього
"Доля Тичини воістину трагічна.
В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину — нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.»

Музей зараз зачинений.
То ми були в квартирі на поверх нижче, тобто всі кімнати такі самі і були на 3д екскурсії.
її проводила нам співробітник музею.

В цьому музеї він досить скромно жив.
Я хочу показати буквально одне фото.

Це його бібліотека.
Кабінет, де він будучи - там взагалі книг немає і тільки прилизане ідеальний образ. Бо стучали всі на всіх. Навіть Бажан, який жив квартирою вище.
А в закритому кабінеті - книги, за які можна сісти. Книги з підписами більшості авторів Розстріляного Відродження. І це боляче.

Боляче бачити, як людина обрала шлях власного подавлення і зменшення.

Щось в цьому є трагічне.
Тичина - те, що робить срср з тими, хто вірить в добрі наміри цієї влади.

«Від кларнета твого — пофарбована дудка осталась...» — ці гіркі слова Євгена Маланюка на свою адресу, кажуть, часто повторював постарілий Павло Тичина.

У 1965 році він записує:
На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а — дивуватись,
дивуватися!..

Доля Тичини застерігає.
І лякає. Бо це доля багатьох митців, яких розчавлює тиранія і авторитарна влада.

В коментарях - трохи фото і відео з 3Д екскурсії.

А ви як, вивчали творчість Павла Григоровича?

Поставте + або ?? якщо цікаво, щоб я більше про музеї розказував, бо це прям дуже цінна для мене активність.

@BagnenkoText