Не хочу виїжджати - це моя земля. Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі. Військовий говорить
**
Ми з такими захворюваннями в тилових частинах - не потрібні.
В мене ось тут болить.
Але ти мусиш виконувати наказ там, де можеш загинути.
*
Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі.
Моделюю постійно - як би можна було краще зробити.
Солодкий запах трупів.
Спали в бліндаже прямо на них.
Їх замінували і залишили лежати.
Заміновані як були, так і лежали.
*
На дідах тримається армія.
Вони вчать життю молодих хлопців.
Не війні, а життю.
*
Травмуючі спогади знаєш які в мене? 6 побратимів загинули на одному з виходів. Ці спогади досі мучать.
Був медиком взводу в той момент.
Не був присутній з ними.
Є відчуття провини.
**
Майбутнього не бачу. Почалась агресія.
Важко в люди виходити. Завжди в навушниках.
Що викликає таку реакцію.
Весь в холодному поту. На очах полон.
В жар кидає.
Режим очікування.
Кожного дня там постійне очікування.
**
Я швидко вичісляю якщо не воював. Він повторюється.
Бреше, але нові деталі. І очі бігають.
**

Раніше були героями.
Зараз всі відвертаються
Паралельна реальність
Тут плачуть світла немає.
А там кабздець.
Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти.
***
З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення.
Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.
*
Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед.
Не думаю взагалі про те, як буде.
*
Як я там - там день у день життя під загрозою
Артилерія, КАБи, молнії, фпв.
І все інше.
Особливо і не думаю наперед.
Шо буде, те й буде.
*
Який досвід мені дала війна. Став більш людиноцентричним
Отримав крутих друзів
Отримав багато досвіду, який можу використати в житті.
*
З сімʼєю іду по тропінке. Дивлюсь, щоб не було мін і розтяжок.
Раніше любив на поїздах їздити. Поїзди. Природа. Тепер дивлюсь по-іншому: Там би позицію поставив.
Там би мачта стала б класно. Для розвідки.
Не можу жити по-старому

Розмовляєш з кимось.
І навіть коли не хочеш — все одно говориш про війну.
*
Я з великою повагою до вас.
Але не вірю, що мені може щось допомогти.
*
Мама плаче.
І я вибачаюсь перед нею.
Нікуди не ходжу.
Повернувся з війни - а тут кабаки работають.
Це нереально - це два світи.
Мене це дуже дратує.
*
Зараз я списаний. За що я воював?
Але я не хочу виїжджати - це моя земля.
Пенсія 12 975 грн.
З дружиною. І це дуже мало.
*
Те, що я почув і бачив - я нікому тепер не довіряю.
Я тільки сам собі довіряю зараз.
*
Завдяки нашим розмовам і терапії я зараз відчуваю більше довіри до людей загалом. І це добре.
Більш відкритіший став до певних розмов. І загалом до близьких своїх.
*
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
*
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку тут:
🔗https://send.monobank.ua/jar/5kBhUV5bPp
Знов закінчились донати після останньої закупки книг.
*
А якщо хочете отримати підтримку - запрошую на мій новий курс, «Моя історія», — Тренінг для родичів військовослужбовців і всіх, хто проходить складні часи.який буде також частиною дослідження і дисертації.

Стартуємо 22 квітня. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/zNxkkFznyUsnAT8V6

Якщо це корисно — поставте 💔
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy