Бог простить мене, якщо я мовчу про Ісуса?

Давайте одразу з’ясуємо: «А хіба це порушення?» Адже ми звикли вважати таким лише певні думки, слова чи вчинки, які прямо заборонені Біблією.

Однак цікаво, що давньогрецьке слово «хамартіа», котре власне й перекладається як «гріх», буквально означає «не потрапити у ціль», а це дещо розширює картину.

Апостол Яків говорить: «Отже, хто знає, як робити добро, але не робить його, той має гріх» (Якова 4:17), тобто мова йде не лише про дії, а й про свідому бездіяльність.

Наприклад, людина розуміє, що треба когось потішити, але на це не зважає, бачить нагоду допомогти, але ігнорує її, відчуває, що має засвідчити про Ісуса, але шукає собі виправдання.

Звісно, що Бог не просто може, але й хоче простити нам усе, за що ми готові покаятися. Однак із покаянням — так само як і з гріхом — все дещо складніше, ніж видається.

Багато людей прирівнюють його тільки до слів вибачення, тоді як слово «метанойя», яке вживається в оригіналі Нового Завіту, це у своїй суті «переміна мислення».

Покаятися — то не лише перепросити, але й передумати (якщо хочете, навіть одуматися) і, як наслідок, виправити свій подальший курс так, щоб тепер «потрапляти у ціль» Божої волі

Або ж, як стверджував Іван Хреститель, це не просто намагання уникнути покарання, але і щире бажання принести «плід, гідний покаяння» (Матвія 3:8).

Однак тут дуже важливо врахувати іще один момент: якщо ми чогось не робили, а тепер вирішили діяти інакше, то необхідно розібратися, які ж причини заважали нам раніше.

Коли мова іде про особисте благовістя, то в цьому переліку можуть бути лінь, страх, сумніви, егоїзм або ж банальна байдужість.

Відтак, щоб покаявшись, знову не повертатися до старої моделі поведінки, слід постійно тримати у фокусі нові цілі, зокрема, нагадуючи собі:

про короткочасність людського життя;

про те, наскільки кожна душа є цінною для Христа;

про те, де був би я, якби хтось не засвідчив мені про Ісуса.

В ідеалі наші зусилля щодо навернення інших мають підживлюватися не почуттям провини перед Богом, а вдячністю за те, що Він врятував нас самих. Саме так про це думав апостол Павло:

«Я боржник перед греками і варварами, мудрими і немудрими… Я не соромлюся Радісної Звістки Христа, тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить…» (Рим. 1:14, 16)

Якщо ми не розповідаємо людям про Господа, це саме той випадок, коли мовчання — не золото. Однак воно тут є лише симптомом духовного стану, «бо чим переповнене серце, те промовляють уста» (Луки 6:45).

Тож, чи варто покаятися за це? Безумовно. Але тільки по-справжньому — дозволивши Богові обновити нас із середини та змінити наше мислення Своїм співчуттям і любов’ю.

Якщо було корисно — став

@yesheisua