так ми тоді й жили — не знаючи, ким ми є і що буде далі.

влад нед написав книжку про просте і буденне. «кінотеатр "космос"» — хороша у своїй простоті і приземленості, терапевтична навіть. вона не помарочить голову сюжетними поворотами, в ній немає якогось надриву емоцій, вона про те, що було у нас колись і трохи про те, що маємо зараз. колись — це касетні відеопрогравачі, жуйка і ситро за двадцять копійок, шкільні друзі, пізня програма на каналі тоніс з червоним крадратиком в кутку екрана. зараз — дорослі проблеми, може менше друзів, багато думок. головний герой цього тексту намагається знайти себе у поверненні до рідного Харкова, у старих і нових знайомих, нічних поїздках містом, у ностальгії за минулим, бо в майбутнє дивитись якось страшно. але може й нормально у тридцять не знати, ким хочеш стати. не так і погано заземлитись хоча б на трохи, дати собі час вихиднути.
це книжка про старий кінотеатр, про музику, про симпатії. така, з якою можна відпочити й трохи посумувати. на останніх сторінках може бути трохи боляче, бо це, зрештою, книжка про всіх нас і на порозі кінець лютого. але проживіть її, відчуйте, вона направду хороша. сучукрліт — любов, бо таке наше

(хотілось зняти атмосферне відео в тему, ну, щось типу))

читаєте сучукрліт? я от зараз якось рідше, треба виправлятись!