Я майже три місяці не писав оглядів нової музики. Але це той випадок, коли не можу пройти повз новий найкращий (рок?)-гурт України.
Це абсолютно страшно. І красиво. І хто ж, як не Ziferblat, могли би так делікатно й осмислено ковзнути по темних відтінках сучасності. Хто, як не вони, змогли би заспівати про найчорніше світлим ангельським голосом, від чого "Літаки" звучать ще моторошніше.
Пісня перебуває у прямому симбіозі з візуальною мовою Іллі Дуцика, режисера кліпу. Ембріон, мертві тіла, проводжання героя, стерв'ятники, ліжко як схованка – точкові образи й сцени розповідають нам про війну на інстинктивному, майже підсвідомому рівні.
Бо саме українці впізнають її у цій роботі – без жодного слова "війна", бомб і руїн. У час, коли слова "рефлексія" й "пісні війни" вже викликають нудоту, Циферблат спромоглися на одну з найкращих пісень (і кліпів) про нашу реальність. Це мистецький твір, яким можна пишатися.
А ще мені захотілося переслухати норвежців Leprous. Якщо вам подобаються натяки Циферблату на прог-рок, а особливо рвана ритміка й ангельська мелодика – обов'язково зацініть їх. Якщо ж ви новий шанувальник, і вам просто хочеться схожого вайбу – теж не пошкодуєте.
https://youtu.be/1qCUFQCHY8U?si=Oe0Bt7ww9KweF-4V
Обсуждение 0
Обсуждение не доступно в веб-версии. Чтобы написать комментарий, перейдите в приложение Telegram.
Обсудить в Telegram