Напередодні 1914 року Відень був не просто столицею Австро-Угорської імперії, a «ігровим майданчиком» для ідей, що визначать обличчя XX століття.

Це було місто парадоксів, де вишукані бали в Хофбурзі сусідили з радикальними політичними гуртками в прокурених кав'ярнях, а імперський блиск приховував глибокі соціальні тріщини.

Саме тут, на площі всього кілька квадратних кілометрів, одночасно жили люди, які згодом стануть архітекторами нового світового порядку: Адольф Гітлер, Йосип Сталін (Джугашвілі), Лев Троцький (Бронштейн), Зигмунд Фройд та імператор Франц Йосиф.

Збіг цих постатей в одному місці не є випадковістю, а зумовлений унікальним статусом Відня як магніту для інтелектуалів, вигнанців та амбітних мрійників.

Статус столиці багатонаціональної імперії робив його ідеальним місцем для політичних емігрантів.

Троцький і Сталін (який приїхав сюди у 1913-му за завданням Леніна писати працю про національне питання) шукали тут свободи думки, якої не було в царській росії.

Місто було просочене марксизмом, націоналізмом та сіонізмом одночасно.

Віденські кав'ярні, як-от знамените Café Central, були «соціальними мережами» того часу, тут за ціною однієї чашки кави можна було годинами читати газети з усього світу та дискутувати про політику.

Подейкують, що Троцький був завсідником Café Central, а Гітлер, бідний художник-невдаха, грівся там, спостерігаючи за життям, яке він згодом вирішить знищити.

Відень також був центром психоаналізу, музичного авангарду та філософії.

Зигмунд Фройд жив на Berggasse, 19, розробляючи теорії, що змінили розуміння людської природи і для інтелектуала того часу не було кращого місця для дискусій про підсвідоме чи занепад цивілізації.

Поки Франц Йосиф намагався зберегти статус-кво старої монархії, місто потерпало від перенаселення, позаяк тисячі людей з усіх куточків імперії з'їжджалися до Відня в пошуках роботи і живучи в жахливих умовах.

Саме цей соціальний гнів став ґрунтом для радикальних ідей як правого (Гітлер), так і лівого (Сталін, Троцький) спрямування.

Відень 1913 року жив у стані, який Стефан Цвейг назвав «Золотим віком безпеки», але це була ілюзія, бо юний Гітлер уже поневірявся нічліжками, формуючи свою ненависть до багатонаціонального ладу, а Сталін і Троцький планували світову революцію.

Франц Йосиф тоді святкував там 65-річчя свого правління, уже підозрюючи, що за рік постріл у Сараєво покладе край і його династії, і всьому звичному світу.

Мемуари та листи цих людей дають змогу зазирнути у той «віденський котел» з абсолютно різних ракурсів — від захоплення імперською величчю до глибокої ненависті.

✍️ У «Mein Kampf» Гітлер описував Відень як місто, що стало для нього школою життя, але водночас викликало огиду через свою багатонаціональність:

«Відень був і залишився для мене найважчою, хоча і найґрунтовнішою школою життя... Для мене це місто уособлювало лише занепад і кровозмішення. Я ненавидів цей конгломерат рас, що кишів у центрі старої імперії: німці, угорці, поляки, чехи... Це здавалося мені симптомом розпаду великої культури».

✍️ Троцький жив у Відні довше за інших революціонерів (сім років) і обожнював місцеву інтелектуальну атмосферу, хоча й критикував австрійських соціалістів за «м'якість»:

«Відень був містом розмов і музики. У Café Central ми проводили години за шахами та дискусіями про Маркса. Це було місто, де культура здавалася повітрям, яким ти дихаєш, але за цим фасадом я бачив приречену імперію, яка трималася лише на звичці».

✍️ Сталін провів у Відні лише кілька місяців на початку 1913-го. Його спогади скупі, але його соратники згадували, що він відчував себе чужим у цьому «буржуазному» місті. У листі до Максима Горького він писав:

«Тут, у Відні, я занурився в роботу над національним питанням. Місто гарне, але занадто гамірне і чуже. Все тут просякнуте дрібною буржуазністю, яка дратує».

✍️ Для Фройда Відень був місцем інтелектуальних тортур. Він любив місто за зручність, але ненавидів його за консерватизм та антисемітизм:

«Я живу у Відні понад п'ятдесят років і завжди відчував себе тут чужинцем.