І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє (Тарас Григорович Шевченко)

День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,

Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,

Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,

На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю

Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,

…
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,

В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній

Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,

Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.

І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,

І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
@obodrenieUkraine