Мурами хмари осінні,
вітру печальний рев.
Тіні…
падають
тіні…
золото лине з дерев.

Чую за парком
гули,
бачу за парком
дим…
Згадує листя минуле
шумом пожовклим своїм.

В небі крикливі зграї,
крик той наводить тоску.
Вечір нечутно спадає
з листям на землю вогку.

Може, приснились сотні
й повна пожеж земля…
Тільки біліють самотні
лави крізь голе гілля.

Може, приснилось поле
і на снігу бої…
Вже не вернути ніколи
дні романтичні мої.

Володимир Сосюра
1938

#ІсторіяЯкуНеВчатьУШколі #поезія
@obodrenieUkraine