Військові поступово формують склад думок суспільства. Вони є авторами нових правил і сенсів. Одне з них – дуже «коротке плече» сприйняття несправедливості: "так?" - "ні!" - "нна". Військо формує навичку приймати рішення швидко. Після війни, думається мені, розібрати тих, хто крав та краде під час неї, колишнім військовим вдасться доволі швидко. І з мінімальним шансом на «компроміс», себто договорняк.

У "Нашому Форматі" вийшла друга за місяць новинка, де військові розповідають про те, як змінилося їхнє життя і дають поради про те, як можна змінити вже своє, користуючись їх досвідом.

Я вже згадував про «Мене не зламати. Гартуй дух і кидай собі виклики» Девіда Гоггінса. Він морський котик. Нині ж у світоглядну дискусію вриваються пілоти.

Гезард Лі. «Чітке мислення. Мистецтво ухвалювати складні рішення від пілота стелс-винищувача».

З анотації.

«У цій книжці пілот F-16 і F-35 ділиться бойовим досвідом, вчить гартувати власну стійкість в екстремальних умовах, розповідає про три степеневі закони, розкриває принципи успішності операцій — від якісного оцінювання до аналізу проведених дій.

Книжка Гезарда Лі — про мислення, яке забезпечує ефективність на висоті 15 тисяч метрів і швидкості понад 1500 кілометрів за годину. Вона стане у пригоді тим, хто щоденно ухвалює складні рішення, хоче чітко розставляти пріоритети, розвиває власну рішучість і швидкодію, цікавиться авіацією. Рекомендована до вивчення військовим.»

Впевнений, з часом такі книжки можуть писати і наші військові. Але має пройти час і «набитися рука». Зараз, у кращому випадку, ми на етапі «солдатської прози» - люди розповідають про те як змінилося їхнє життя з переходом до війська, куди вони і не планували потрапляти. Здебільшого це емоційні розповіді про реальність. Зізнаюся, мене таке не цікавить.

Я в очікуванні іншої прози – «лейтенантської» та «генеральської». Перша – розповідь про реальні бойові дії реальних бойових операцій з точки зору бійця. Друга – стратегічні та історичні праці, мемуари про те, як глобально розвивалася ця війна: що відбувалося і на полі бою і геополітично. Таких книг поки що дещиця. І навіть мемуари генерала Валерія Залужного це лише натяк на таку літературу, оскільки дуже забагато в його книзі «Моя війна» ремарок, що про те чи інше він розповідати не буде, бо не на часі. А читати про якійсь побут 90-х, чесно, не дуже цікаво.

І вже потім, коли ми розберемося з рефлексіями, настане час усвідомлення і напрацювання правил. Тоді і з’являться книги на кшталт «Чіткого мислення». Я дуже здивуюся, якщо видавці нині не кружляють навколо «Karaya», намагаючись переконати його написати мемуари, а командувач Третього армійського корпусу полковник Білецький, сам історик за фахом, не робить нотатки до якогось капітального твору.