«Мир Донбасу, смерть Кремлю».

Ми в Січі любили рейди.

В 2012 пошарпали угорських екстремістів, які влаштували марш на роковини окупації Закарпаття. Йоббікі тоді аж плакалися в новинах. З Києва я зібрав ескадру чоловік сорок, націоналістів та футбольних хуліганів. Міркували «що треба державі», а не конʼюнктурні інтереси організації чи регіону.

В 2013 на марш в розʼєднаний агентурними інтригами силовиків Януковича Харків. На місці збору українського маршу нас була десятка. І півдесятка організацій, виходячи з метро, сіпалися, бо всі з усіма ворогували, а нас ніхто не знав, ми пробували хоч трошки злагодити це все, відчуваючи потребу єдності руху опору.

В 2014 з Києва сформували автопробіг самооборони на Харків. Нас розбили під Чутово «беркута». Швед Майкл Скілт жартував «знову м…..лі під Полтавою набили шведів». Ми не дібралися на марш і його утопили в крові сепаратисти. Академіку з Харкова російські тітушки проламали череп.

В 2016 наші дніпряни вирушили організувати проукраїнський марш молоді в Маріуполі. Покійний «Ісус», слава герою…

Після всіх цих подій довкола завжди загорялася іскра оживлення, енергії. Місцеві українці ставали до рядів. Цінували небайдужість, імпульс взаємопідтримки.

В 2017 році провели марш Героїв УПА в Краматорську.

На фото біля банеру Володя Карась. Брат ніколи не міркував, що герой, чи зробив щось дуже героїчне. Але по сукупності справ та відданих суспільним інтересам років життя - зробив більше тисяч політиків. Володю знали дуже багато людей та суспільних діячів. Порізаний та перешитий після нападів ескадронів смерті Януковича, двохметровий велетень, мав позивний «Вовчик». Бо був дуже добрий та відгукувався завжди, коли треба комусь допомогти.

Володя по стану здоров’я(після нападу в 2013-му) міг не служити, тому записався у військово-польову пошту. Обʼїздив усі сектори. Командири курили і здивовано підіймали брови «Ти вже на УБД заробив десять разів, в таку сраку завозив бійцям посилки. Доброволець? Ти ще й без зарплатні шуруєш? Ну ти даєш».

Похмурого лютого 2022-го Вовчик міг не воювати, але прості чоловічі вчинки кують залізо слави справжніх героїв.

Володя був водієм в групах «фантомів», розвідки ССО, які працювали по передньому краю. Лінії фронту не було, задача була лізти в пекло, шукати, взаємодіяти, давати інформацію про стан справ.

Того ранку третього березня він повернувся з нічного виїзду, але викликався на повторну поїздку, треба воювати - значить треба воювати.

Вовчик загинув у бою, в Мотижині, розвідуючи розташування російського комплексу ППО, який заважав у тому секторі оборони Києва.

Після третього березня 2022 року моя усмішка змінилася назавжди. А голос брата часто ввижається наяву.

І так буде завжди.

Хтось гає своя життя впусту. А хтось віддає своє життя, аби ти мав час.

Як «пропагандон», «з Мюнхена», «ОПшний блогєр», який «звісно ніколи не був на війні». Коли я чую «мені так страшно», «не на часі», «я втомився».

Покійний брат спитав зранку як почалася Велика війна:
- я куда?
- збирайся, ось там точка збору.

Я не сказав займись волонтеркою. Я не посмів забрати в брата честь бути тим, ким він має бути. Українцем, чоловіком, воїном, героєм.

У кожного є вибір. Вільний. Шукати відмазки деморалізованим соплям. Чи поводитися гідно, завдяки тим, хто загинув заради нас.

Тому я відвідую своїх бійців, кожен з яких регулярний, на постійній основі, герой до кінця контракту.

Я запрошую тебе стати до наших рядів. Туди я запросив свого брата. І заплатив найдорожчу ціну. Бо смерть це лише риска, яка підводить підсумки.

- А чи ти взагалі жив? Заради чого? Де ти був, коли пекло спустилося на землю і демони з червоними ганчірками на рукавах несли смерть дітям та жінкам?

У нас зброї під завʼязку.
Тактика відпрацьована.
Підготовка якісна.
Успіх гарантований.
Зараз втрати в сто раз менші ніж в 2022.

Дотиснемо, додушимо, вигриземо краще майбутнє.

Погнали є&ашить. Не сси.

RAID.ARMY