Луганська область, літо 2015.

Високий з сірою балаклавою на голові - майбутній герой України, майор «Альфи» СБУ Олександр Крикуненко.

Залізний добрий велетень. Олександр був уособленням порядку, дисципліни та чемності.

Під його муштрою було не впадлу вічно тренуватися у спеку з недосипом. Просто не можна було «упасти» в його очах лінню чи слабкістю.

В розхлябаній іржавій армії ми тоді інколи робили завдання які не мали, ризикували дуже сильно, вимикали рацію «поміхи», аби завершити почате.

Повертались на 3 години пізніше плану, ніч, в лісах були успішні засідки росіян, і на 128 і на 8й полк, Крикуненко дуже переживав за нас ініціативних баранів.

Але ми свою роботу зробили, але страшніше міни чи росіян було зустріти Олександра і почути від нього осуд.

Він поставився з розумінням.

Славний був козак.

…

Коли лазили селами сірої зони шукаючи «нички» сепарів. В розвалених хатах находили різну інфо, записки, російські «горки» форми.

У нас не було чи то чайника, чи ще якоїсь кухонної лабуди. Хтось з наших подумав що треба взяти.

Крикуненко:
- не берем, ми не мародери.

Я досі не знаю, чи не можна брати було чайника😂

Але вкарбувався образ ідеального «дяди
Стьопи», порядного, сміливого. Досконалого до рівня ціннісної неприйнятності утягування покинутого чайника. Сепарський чайник лишився. Хоч в хаті двері вибиті міною, і навряд бойовик лнрівець туди ще хоч колись поліз на перележку.

Крикуненко мав позивний «Аскет».

Людина-війна. Не бабкі, не слава, не вислуга.

Війна.

…

Оце на фотці з АКМ на даху будинку біля Станиці Луганської. Залазиш і десь сосновий ліс, а десь піски. Сонце пече в очі, горизонт плавиться, криєш своїх і вдивляєшся чи нема
якогось пдр. Такий край
дивовижний, український штат Колорадо.