Віра як вдоволеність душі

«Ось моя дуже стисла відповідь, яка починається з приголомшливого факту: у так званому «Євангелії віри» Іван ніколи не вживає іменник «віра» (грец. pistis) - ніколи!
У всіх 21 розділах.

Але він використовує дієслово «вірити» (pisteuō) 98 разів.
Це не може бути випадковістю.
В чому тоді річ?

Мені здається, суть ось у чому: Іван хоче підкреслити, що віра — це дія, причому дія душі, а не тіла.
Рухи тіла є результатом віри.
Що робить душа, так це віра.
А які дії віри у душі?

Іван відповідає на самому початку свого Євангелія в Івана 1:11–12: «[Ісус] прийшов до своїх, та свої Його не прийняли.
А всім, хто прийняв Його, хто вірує в Його ім’я, Він дав владу бути дітьми Божими».

Вірити – це прийняти душею Христа.

Прийняти як що? Як квиток із пекла, який ти кладеш у задню кишеню й ніколи про нього не думаєш?
Як чарівника, який оберігає моїх дружину та дітей (і це провал, якщо він цього не зробить)?

Ні. Іван та Ісус мають на увазі інший тип прийняття.

Це прийняття Христа як духовного хліба з неба і як живої води, що втамовує спрагу: «Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто до Мене приходить, не голодуватиме, і хто вірує в Мене, не буде спраглим повік» (Івана 6:35).

Згідно з Євангелієм від Івана, віра - це їжа і питво душі з усього, чим Бог для нас є у Христі та усвідомлення, що це кінець моїх пошуків.
Моя душевна жага і моя душевна спрага задовольняються у вірі.

Христос — моя їжа, мій напій, мій скарб, моє вдоволення.
Це суть віри, як її представляє Іван.

#віра

Джон Пайпер
@JohnPiperWriting