Коли світові потрібна допомога, згадують про Україну

Новини про те, що до України звертаються за технологіями та досвідом з боротьби проти шахедів чули вже всі. Але давайте пригадаємо, що по допомогу в критичних ситуаціях до України звертались неодноразово за час незалежності.

Іноді жартують, що не Україна має вступати до НАТО, а НАТО варто вступити до союзу з Україною. У цьому жарті дедалі більше правди.

Якщо подивитися на історію миротворчих та гуманітарних операцій, у яких брали участь українські військові, стає очевидно: внесок України у глобальну безпеку системно недооцінювали.

Після здобуття незалежності Україна стала одним із найактивніших учасників міжнародних миротворчих місій. Понад 45 тисяч українських військових служили у більш ніж двадцяти операціях під егідою ООН, НАТО та міжнародних коаліцій. Українські підрозділи працювали на Балканах, в Іраку, Ліберії, Демократичній Республіці Конго, Косові та інших гарячих точках. У багатьох випадках саме українці брали на себе найскладніші завдання: евакуацію цивільних, доставку гуманітарної допомоги, інженерні роботи та захист мирного населення.

Одна з найбільш показових сторінок цієї історії сталася восени 1993 року під час війни в Абхазії. Тисячі грузинських біженців опинилися заблокованими у гірських районах Кавказу, зокрема в районі Кодорської ущелини.

Люди тікали від бойових дій і опинилися в умовах, де холод, голод і складний гірський рельєф становили не меншу загрозу, ніж сама війна.
На прохання грузинської сторони Україна оперативно організувала масштабну гуманітарну операцію. До району катастрофи були направлені українські вертолітні екіпажі. Пілоти працювали в умовах гірської місцевості, нестабільної погоди та постійної небезпеки обстрілів.

За п’ять днів українські вертольоти здійснили 291 виліт. Було евакуйовано 7643 людини та доставлено майже 487 тонн гуманітарної допомоги. Часто екіпажі брали на борт значно більше людей, ніж передбачали технічні нормативи, ризикуючи власним життям, щоб врятувати якомога більше біженців.

Це була одна з найбільших рятувальних операцій у перші роки незалежності України.
Подібні історії повторювалися і в інших регіонах світу.

На Балканах українські миротворці забезпечували безпеку цивільного населення, патрулювали зони конфлікту та виконували інженерні завдання. Український контингент був одним із найбільших у міжнародній коаліції в Іраку. Українські авіатори та інженери працювали в Африці, виконуючи складні логістичні та гуманітарні місії.

У 2021 році під час хаотичної евакуації з Афганістану українські військові також показали, що означає діяти там, де інші вже відступили.

Українські літаки виконували евакуаційні рейси з Кабула, вивозячи не лише громадян України, а й іноземців, журналістів та перекладачів, які опинилися під загрозою після захоплення влади талібами.
Ці операції рідко ставали темою гучних політичних заяв. Українські військові просто виконували свою роботу.

Іронія полягає в тому, що країна, яка десятиліттями допомагала забезпечувати безпеку в різних регіонах світу, сьогодні сама веде війну проти одного з найбільших військових агресорів сучасності. І саме ця війна дала українській армії унікальний бойовий досвід, якого сьогодні не має жодна інша армія Європи.

Сучасна війна змінюється надзвичайно швидко. Нові тактики, безпілотні системи, мережеві операції, кіберкомпонент і взаємодія різних родів військ формують нову реальність поля бою. Українські військові проходять через ці трансформації щодня.
Тому питання інтеграції України до НАТО давно перестало бути лише політичним символом. Йдеться про взаємне посилення безпеки.

Україна неодноразово доводила свою спроможність діяти в складних безпекових умовах не словами, а діями. І варто пам'ятати про це самим та нагадувати іншим.