Ми добре пам'ятаємо і штаб ЧФ РФ у Севастополі, і інші будівлі та казарми, які були надані Україною після 1991 року російським військовим Чорноморського флоту у довгострокову оренду. Але ці "орендарі" вирішили, що вони хочуть захопити у свою власність те, що їм не належало. Коли в лютому-березні 2014 росіяни почали у формі без розпізнавальних знаків штурмувати українські частини, ми чітко бачили з яких будівель вони щоночі виїжджали на своїх "тиграх" і вантажівках, щоб реалізовувати свої воєнні злочини. Це були будівлі, надані у аренду ЧФ РФ.

Саме тоді, в українському Севастополі, декілька українців об'єднались і почали свою партизанську боротьбу проти загарбників. Це була маленька група друзів за інтересами, тому не було практичного сенсу намагатись без зброї діяти проти озброєних до зубів російських військових. Але був сенс збирати дані для ідентифікації цих воєнних злочинців, збирати і передавати інформацію про пересування ворожих сил, інформувати українську розвідку на материку та світову спільноту загалом про те, що робили і як підступно діяли росіяни. Це і були люди, які створили InformNapalm, запалили першу іскру, з якої почалось полум'я, яке ми несемо вже багато років.

І зараз, озираючись назад, аналізуючи те, з чого ми починали свою боротьбу в 2014 і в якій точці історії знаходимось зараз, можемо сказати, що ми обрали єдиний правильний шлях. Одночасно зберегли і свої життя, пройшовши по тонкому лезу та льоду, коли ледь не потрапили у лапи окупантів, але вирвались з усіх пасток та створили таке полум'я, яке принесло для окупантів вже дуже багато відплат та продовжує нести, об'єднавши зусилля людей доброї волі з різних країн світу.

Якби ми просто бігали по Севастополю з транспарантами та жовто-синіми стрічками і намагались чинити "мирний спротив", окупанти вже давно всіх би переловили та перебили. І якби ми просто кинулись на амбразуру, намагаючись забрати з собою на той світ хоч одного-двох окупантів - це також був би не рівноцінний обмін. Ми прагнули воювати з розумом та бути найбільш ефективними у протидії агресору. І озираючись назад, здається, що нам це досить добре вдалось, хоча цей шлях був не легким і наша боротьба триває.

Та ми віримо, що Україна переможе, скільки б часу це не зайняло, але справедливість та рівновага мають відновитись. І ми наближаємо відновлення цієї справедливості всіма силами, і разом з Силами оборони України, а дехто з нас і безпосередньо - в цих Силах.

Віримо, що саме в Севастополі одного дня зможемо зустріти день перемоги України, в Севастополі, з якого почалось наше полум'я опору та наша полум'яна боротьба.

Дякуємо всім, хто з нами всі ці роки. Разом переможемо.