Кому показувати своє справжня я?

З презентації «Впусти того, хто потрібен» Йона Айвіде Ліндквіста.

Говорили на ній зокрема:

• про те, чому шведська екранізація цього тексту «зіграла» краще, ніж голлівудська версія;

• про момент, коли в житті з?являється хтось, кого ти готовий впустити. А разом із цим водночас — самотність. Страх, що людина покине, страх, що вона виявиться монстром;

• про «антистиль» Ліндквіста, який не ставить знаків оклику чи питань, де по тексту це потрібно. Змушує цим сповільнитись і затриматись, бути в тумані, притаманному сетингу роману.

З анотації:

Зима 1981 року в робітничому передмісті Стокгольма. Люди потоками снують у метро, підлітки нюхають клей у підвалі, гіркі п’яниці нидіють у китайському ресторанчику. Дванадцятирічний Оскар сидить і читає романи жахів. Він мріє стати месником, щоб нарешті поквитатися зі шкільними мучителями. У сусідньому Веллінгби з надзвичайною жорстокістю вбивають хлопчика. Життя в Блекеберзі ось-ось зміниться, і всіх причетних поволі затягує в незбагненний зловісний вир. Але для Оскара все інакше: він зустрічає своє перше кохання, дівчину на ім’я Елі, яка нещодавно переїхала у його рідне місто...

Переклад зі шведської Анни Білої.

Українською книжка вийшла у видавництві «Богдан». На сайті ще висить на передпродажі, то можна вхопити по хорошій ціні.

in book we trust