6 квітня 1814 року – після окупації Парижа російськими, австрійськими, прусськими та вюртемберзькими військами – імператор французів Наполеон І Бонапарт на вимогу імператора всеросійського Алєксандра І підписав зречення від престолу за себе та своїх нащадків.

Це сталося в палаці Фонтенбло неподалік Парижа, після відмови наполеонівських маршалів продовжувати бойові дії. Після 25 років революції та майже безперервних воєн, Франція була виснажена та стикнулася зі вторгненням набагато сильнішої ворожої коаліції.

Після зречення Наполеона французький Сенат визнав королем Луї XVIII Бурбона, який жив у вигнанні в Британії та був молодшим братом страченого в 1793 році Луї XVI.

11 квітня 1814 року Наполеон уклав із росією, Австрією та Пруссією угоду в Фонтенбло, згідно якої зберіг титул імператора, однак був змушений виїхати на острів Ельба (223 км²) поблизу італійського узбережжя, який став його володінням. Це було політичне вигнання. Вночі проти 13 квітня Наполеон, як вважають більшість істориків, спробував вчинити самогубство (отруїтися опіумом), але доза виявилася недостатньою і він вижив.

Однак це був ще не кінець наполеонівської історії. Перебування імператора на Ельбі тривало з 4 травня 1814 до 26 лютого 1815 року – менше 10 місяців. Зрештою він утік звідти, щоб висадитися на півдні Франції та повернути собі владу над країною.

Історія без міфів | YouTube | Instagram* | Facebook* | Threads