🎬 «Встигнути за два тижні» / Two Weeks to Live
2020

Мейзі Вільямс після «Гри престолів» зробила дуже логічний акторський маневр: вийшла з одного світу, де всі хочуть тебе вбити, у серіал, де… ну, приблизно те саме, тільки з британським гумором і меншою кількістю драконів. Уже прогрес. 🏹

Тут вона грає Кім — дівчину, яку мати виховала в ізоляції, навчила виживати, стріляти, не довіряти людям і, здається, не пояснила найголовніше: як поводитися в пабі, коли перед тобою не ворог, а просто соціально незграбний хлопець.

Мати, до речі, грає Сіан Кліффорд — та сама Клер із «Флібег». І це важливо, бо що більше її в кадрі, то серіал стає цікавішим. Вона приносить ту саму суху, злегка отруйну британську енергію, від якої хочеться одночасно сміятися і тримати дистанцію. Бажано — метрів сто. ☕️

За сюжетом Кім виходить у великий світ після двадцяти одного року лісу, параної, арбалетів і домашнього курсу «виживання для тих, кому мама не довіряє цивілізації». А далі починається цілком очікуваний британський хаос: помста, гангстери, вкрадені гроші, дивна дружба, трохи криміналу і відчуття, що всі персонажі прийшли не з життя, а з пабу після дуже поганої ідеї.

Формат ідеальний для вечора: шість серій приблизно по 24 хвилини. Тобто серіал не встигає серйозно набриднути, і це вже, погодьтеся, розкіш у часи, коли деякі шоу розтягують одну нормальну думку на три сезони й спін-оф.

Але тут є нюанс.

«Встигнути за два тижні» — не шедевр. І точно не «Флібег», хоча десь поруч ходить його далекий родич у брудних черевиках і з арбалетом за спиною. Серіал місцями дуже живий, місцями кумедний, місцями незграбний, а іноді так старанно намагається бути емоційним, що стає трохи ніяково. Наче людина на першому побаченні раптом вирішила зачитати щоденник.

Мейзі Вільямс тут хороша. Вона вміє бути одночасно милою і небезпечною — наче людина, яка може попросити чай, а потім випадково зруйнувати вам життя. Її героїня тримається на межі наївності й агресії, і саме це дає серіалу основний смак. Не дуже вишуканий, але бадьорий. Як хороший фастфуд, після якого не соромно, а просто хочеться ще одну серію. 🍿

Де серіал просідає — у другорядних персонажах. Особливо брати виглядають так, ніби їх поставили поруч із сюжетом і сказали: «Хлопці, просто будьте тут, інше якось змонтуємо». Іноді працює. Іноді ні.
Але найчесніша формула така: це не серіал, який хоче перевернути жанр. Це серіал, який хоче, щоб ви провели вечір із Мейзі Вільямс, британською чорною комедією і кримінальним безладом. І з цим завданням він справляється цілком пристойно.

📊 IMDb: 6.7
📊 Metacritic: 60/100
🎩 Моя оцінка: 6.5/10

Дивитися варто, якщо любите британський чорний гумор, короткі серіали й історії, де герої роблять дурниці з таким виглядом, ніби це частина великого плану.
Не дивитися, якщо чекаєте глибини рівня «Флібег». Тут глибина є, але приблизно така, щоб не втопитися між другою і третьою серією.