​​«ВТОМЛЕНІ» — ПОКИ ВСІ ДИВИЛИСЬ «МОРТАЛ КОМБАТ ІІ»

7 травня в український прокат тихо вийшла психологічна драма «Втомлені» режисера Юрія Дуная.

Так, саме тихо. Бо коли поруч у розкладі гримить «Мортал Комбат ІІ», українська драма про ветеранів, ПТСР і спробу зібрати себе після війни виглядає майже як людина, яка зайшла на вечірку з важливою розмовою, поки всі вже замовили фаталіті й попкорн.

У центрі історії — Люба й Андрій. Двоє ветеранів, які намагаються подолати фізичні й психологічні травми війни. Вони знаходять опору одне в одному, але тут, як завжди в реальному житті, терапія не працює за голлівудським таймером. Є страхи. Є відчуження. Є байдужість оточення. Є біль, який не має спецефектів, але працює значно точніше за вибухи.

Юрій Дунай — не випадкова людина в кіно. До цього він був оператором-постановником, працював над українськими фільмами й документальними проєктами, а «Втомлені» стали його повнометражним режисерським дебютом. Причому дебютом не з категорії “ну, перший млинець, тримаймося”, а одразу з Гран-прі 54-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» і спеціальною відзнакою Премії НСКУ імені Сергія Параджанова «За експеримент та пошук особистої інтонації».

І ось це важливо: фільм, судячи з перших відгуків і фестивальної реакції, не намагається просто вичавити з глядача сльозу. Він не ставить перед собою завдання перетворити травму на красиву листівку з правильним підписом. Це радше тиха, болюча й дуже людська історія про двох конкретних людей, які не “повернулися з війни”, бо насправді війна повернулася разом із ними.

Сам Дунай говорить про фільм як про місток між цивільними й військовими. І це звучить не як рекламна фраза, а як дуже неприємне нагадування: ми часто хочемо “підтримувати військових”, але значно рідше готові розуміти, що саме ця підтримка означає після поранень, реабілітації, ПТСР і спроби знову жити серед людей, які не знають, що з твоїм болем робити.

Мені здається, такі фільми треба дивитися не тому, що “треба підтримати українське кіно”. Це слабкий аргумент, чесно.

Його треба дивитися тоді, коли воно говорить про нас точніше, ніж нам зручно чути.

«Втомлені» — саме з цієї категорії.

Якщо маєте сеанс поруч — краще не відкладати. У таких фільмів зазвичай немає розкоші місяцями висіти в розкладі, поки ми всі героїчно збираємось...