🎬 «Почерк кілера» (2024)

Є фільми, які починаються так, ніби ви ввімкнули нову серію британського кримінального серіалу. І лише коли з’являється Семюел Л. Джексон у капелюсі й похмурому погляді, ви розумієте: «Ага, це кіно. Принаймні спроба».

Сюжет простий, як візит до стоматолога: у Шотландії з’являється серійний убивця з фірмовим “почерком”. Поліцейський з Чикаго (Джексон) впізнає знайомий стиль — адже колись його власне життя перекреслили схожі злочини. До компанії додається Венсан Кассель у ролі колишнього напарника — і тепер вони обидва розплутують клубок, в якому нитки ведуть не лише до вбивці, а й у власне минуле.

Атмосфера — класична: тумани, готичні вулички, похмурі інтер’єри. Все таке, ніби ви читаєте детектив під ковдрою, але замість гарячого чаю вам підсунули горілку — різку, але гріє.

Критики, правда, не в захваті: кажуть, сюжет можна передбачити раніше, ніж Джексон встигне вимовити своє знамените «motherf…». Але, погодьмося, подивитись на дуель Джексона й Касселя завжди приємніше, ніж втретє перемотувати «CSI: Маямі».

Фільм, мабуть, варто дивитися не як детективну головоломку, а як похмурий трилер із двома акторами, які самою присутністю підтягують рівень видовища.

❓А тепер питання до вас: чи достатньо для хорошого кіно лише харизми Джексона й Касселя, навіть якщо сценарій шкутильгає?