Над містом, яке пам’ятає тишу окупації, знову пливли дзвони — глибокі, чисті, живі. Вони лунали над водою, над берегами, над людьми, які вчилися не боятися холоду й темряви.
Вода була крижана. Та не холодніша за ті зими, які вже довелося пройти. Це і є спільний шлях.
Кожен із едельвейсів ніс у собі власну пам’ять: дорогу на війну, втрати, очікування, віру.
Це про дух. Про очищення.
Це традиція бути поруч.
Тримати стрій.
І виходити з випробування разом міцнішими, ніж були.