Часто питають, чому я перестав писати в соцмережах.

Відповідь очевидна: війна. Писати про будь-що інше здається майже неможливим. Ясна річ, що я особисто та компанії, до яких дотичний, допомагаємо ЗСУ. Але ж писати про це було б дивно.

З початку війни домінуючий стан — муки совістю. Перед тими, хто виявився сміливішим за мене та пішов на фронт. А я виправдовую себе «економічним фронтом». І скільки б дронів чи автівок не купував, совість не відпускає.

Частина мене шкодує, що свого часу я пішов з монобанку на службу в Кабміні, щоб вже за півроки бути звідти звільненим. Якби я був частиною моно чи уряду, міг би більше допомогти країні.

Після Кабміну я заснував новий бізнес, Fintech Farm. Мрію, що він стане одним з найбільших ІТ-експортерів та роботодавців в Україні, і це також зробить внесок у нашу перемогу… Ну бачите, знов виправдовуюсь.

Коротше, не сприймайте моє «мовчання» неправильно. Згодом постараюсь повернутись «в етер», але, як і в більшості українців, зараз частіше за все просто бракує слів.