Ягун Віктор Миколайович - пропагандист, корупція на озброєнні, виправдовування злочинів ТЦК, агітація за вічну війну проти миру, публічна підтримка узурпатора Зеленського.

Колишній заступник голови СБУ, генерал-майор запасу СБУ, керівник БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД "НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР СІКОРСЬКОГО", очолює власне «Агентство з реформування сектору безпеки».
Входив до негласного складу відділу спеціальних завдань (контррозвідка) Самооборони Майдану під керівництвом Андрія Парубія.

• Має сина 1997 року народження та доньку 1999 року народження - не мобілізовані, в ЗСУ на фронті не служать.

• В 50 років у 2022 році відмовився йти на фронт та воювати зі зброєю в руках.

• підтримує тотальну бусифікацію населення.
• агітує за вічну війну, так як заробляє на війні.
• підтримував дії ТЦК.

• у 2026 році дав ганебне інтервʼю, в якому заявив що підтримує також:

• пріоритет держави над індивідуальними правами;
обов’язковість мобілізаційної логіки;
• продовження чинного політичного порядку до завершення війни;
• делегітимацію глибокої внутрішньої критики як такої, що шкодить єдності;
• силове, дисциплінарне бачення суспільства: “не можеш воювати — працюй, не можеш працювати — сиди вдома і менше говори”.

Де він маніпулює:

Перше — хибна дилема.
Він зводить позиції до двох варіантів: або повна згода і підпорядкування, або “збирайте речі”, “через Тису”, “Москва”. Це маніпуляція, бо між цими полюсами існує легітимна зона: можна підтримувати країну і водночас критикувати владу, способи мобілізації, порушення прав або відсутність політичної відповідальності. У нього ця середня позиція майже стирається.

Друге — підміна громадянина військовим.
Коли він каже, що громадянин, отримавши паспорт, уже має думати “не про права, а про обов’язки”, він фактично переносить логіку присяги військового на всіх громадян. Але громадянин у демократичній державі не перестає бути носієм прав навіть під час війни. Тут іде свідома підміна понять: обов’язок захищати державу подається майже як скасування права ставити питання державі.

Третє — моральний шантаж страхом окупації.
Його аргумент побудований так: або мовчиш/воюєш/працюєш, або прийдуть “москалі” і буде зачистка. Це сильний емоційний аргумент, але він не відповідає на конкретні питання ведучої: де межа війни, за що саме воювати, які саме цінності держава реально захищає, якщо всередині країни люди відчувають безправ’я. Тобто замість відповіді — апеляція до найгіршого сценарію.

Четверте — уникнення суті через агресивне знецінення питання.
Коли його питають про права, представництво народу, бусифікацію, він не розкладає межі законного і незаконного, а переходить у стиль: “ваші проблеми”, “менше говоріть”, “плачте перед Радою”, “що ви можете — щось робіть”. Це не аргументація, а придушення дискусії через статус, емоцію і зверхність.

П’яте — історична аналогія як інструмент тиску.
Він згадує Петлюру, Махна, більшовиків, щоб навісити на внутрішню незгоду клеймо майже історичної зради. Але така аналогія не доводить, що будь-яка критика влади під час війни є руйнівною. Це радше риторичний прийом: зробити опонента морально підозрілим.

Шосте — некоректна апеляція до США.
Коли він як приклад “демократичної країни” наводить інтернування людей японського та німецького походження і фактично підтягує це як виправдання жорсткості, це дуже слизька логіка. Такий приклад не легітимізує сучасне обмеження прав; навпаки, історично це часто розглядають як темну сторінку демократії. Тобто він використовує минуле порушення прав не як застереження, а як нормалізацію жорстких практик. Це одна з найслабших і найнебезпечніших частин його аргументації.

Ягун у цьому ефірі відстоює державницько-мобілізаційну, майже карально-дисциплінарну логіку партії війни.
Маніпулює він там, де підміняє критику зрадою, права — обов’язками, а дискусію — вимогою мовчати.
Червону лінію він перетинає там, де фактично виправдовує політичне безправ’я громадянина під час війни і подає мовчання як норму демократичного патріотизму.

Підпишись на Базу 111.