Лікує посмішка дитини. Ми закінчуємось. На позиціях 7 місяців жив. Смак життя пропав. Військовий говорить.

***
Я хочу до сім'ї. Ніщо так не лікує як посмішка дитини.
Мені не психолог потрібен, а моя сім’я.
А ще я пільги взагалі не можу ніякі отримати. У 9 построение, о 18 відпускають, а іноді і до ночі.
До ЦНАПу банально не потрапляю. І взагалі нікуди.


***
Ми заканчуємось.
Хтось на моє місце прийде.
Коли цивільні починають мені щось розказувати — розвертаюсь і уходжу.
Мені нема про шо з ними балакати.
Рік тому їздив додому. Бачив однокласників.
ходять по гражданке.
І живуть так, ніби війни нема
“Щас ми закончимся — ти підеш.”

***
7 місяців прожив на ЕсПешкє
4 человека поруч і все.
Світу не бачив.
Нє, було один раз. Відпустили на похорон. Прям з еспешкі і назад.
Спать перестав. Я і сам не замітив. Мені люди сказали.
По пару часов міг спати.
А потім взагалі перестав.
І так півроку.
Подзвонили до медиків. Відправили якийсь біфрен.
Поспав годину.
Попросив знайомого хірурга дать таблеткі.
Він каже “Я більше не дам. Їдь в госпіталь військовий.”
Поїхав.
Томограма. Був мікроінсульт. І я його на ногах витримав.
Поки не спав — скинув 14 кг.
Бронік одягнув, затягнув і все.
Під таблетками сплю.
Без таблеток не сплю.
На адреналіні. Він своє дає.
Пішли з дружиною в Фору. Все світиться. Все горить.
Купа людей. Всі ходять. Всі говорять.
Шум.
Я сказав їй, піду на вулицю.
Не можу.
В тиші спати не можу.
Під стрельбу. Під штурми.
Скучив за стрельбою. І тому я включаю на ютубі і сплю.
Включиш собі як той серіал.
Ну йде та йде.
В тишині не можу.
Бо тиша — це наступ.
Спів пташок в цьому госпіталі напрягають.
А я откуда знаю чому вони цвірінькають. Там де я був — не цвірінькають.

***
Я не хочу повертатись додому.
Я поїду на позиції звідси.

***

Не привязуйтесь
Бо завтра закапувать.
Ми просто бойові одиниці.
Якщо б бухав — було б попроще мозгам. Я просто не п?ю.

***
Все марно. Нічого не хочу.
Так багато справ було раніше. інтересів.
А зараз я не впевнений, що це було зі мною.

***

Вдома знаходжусь
Штори не відчиняю.
Тільки вдома.
Їжджу тільки на лікування.
Світло не подобається.
Подобається коли приглушене світло.
Хотів би щоб стало як раніше.
Я був здоровий.
Я дуже спілкувався багато.
Я екстравертом був.
Не сидів ніколи вдома.
Завжди гості були.
Можна було просто розслабитись і відпочити, а не чекати, що зараз щось станеться.
А зараз тільки чекаю поганого. А воно не стається.

***
Смак до життя пропав.
Та несправедливість яка була.
Побратими. Важко з цим.

Відлюднення якесь.
Хочеться втікти від людей.
Комфортніше коли я сам.

Особливо важко — чужий контингент. В щось нове вливатись.
***
Найкраще тут — субота і неділя.
Людей немає.
Легше спиться. Звуків ніяких.

Дівчина у мене. Молода. Гарна.
ТІльки я зараз ніякий.

***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.

Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
??Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ?? або + в коментарях.
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy