Віктор покинув свій дім у Дружківці на Донеччині, коли бойові дії зробили життя там неможливим. Усе вмить змінилося.

Через діабет він втратив ногу, але не втратив надії. «Коли я вперше надягнув протез, мені ніби полегшало на душі, – розповідає Віктор. – Я зрозумів, що він мій, що люди доклали стільки зусиль, аби виготовити його для мене, і що я знову зможу ходити».

За підтримки МКЧХ та лікарів Університетської лікарні Віктор крок за кроком вчиться рухатися вперед і відбудовувати своє життя.