Згодом мені на голову наділи мішок і повели кудись. «Вас никогда не пытали?» Мене били струмом, душили, підвішували, ламали кістки. І я при цьому нічого не бачив. Лише голоси й біль, що заполонив усе тіло. [...]

Але в якийсь момент зловив себе на думці, що всміхаюся. Тому що більше не боюся померти. Це означало, що вони мене вже не дістануть. Це перша думка. А друга, що я буду жити, а не виживати. Бо не боюся піти назавжди.

Я буду тут і зараз, гідно переживатиму цей досвід і любитиму. У мене є сенси любові. До рідних і близьких, до життя, до Батьківщини.
Я часто повторюю фразу: «Я боржник любові». Це не просто слова, це внутрішні переживання. Я повинен жити, щоб віддавати свою любов.

Ігор Козловський (1954 - 2023), український учений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник, громадський діяч

(Підписуйтесь на канал з думками найвідоміших психологів і мислителів світу: @FamousPsychologists)