Кожного разу, коли зустрічаю наших військових, я починаю з одного речення:
«Дякую, що я живий».

Ми працюємо, дихаємо, бачимо своїх коханих, плануємо завтрашній день тільки тому, що вони тримають небо і землю там, де найважче.

Сьогодні в першу чергу хочу звернутися до своіх колег, які щодня дивляться в обличчя війні.

268 прокурорів, які служать у лавах Збройних Сил України.
Ті, хто колись щодня заходили в службові кабінети, а сьогодні заходять у бліндажі.
Ті, хто замінили краватку на бронежилет.
Ті, хто не чекав наказу, щоб стати на захист країни.

Для мене вони не просто колеги.
Вони наша совість.
Наша незламність.
Наша висота, на яку ми орієнтуємось.

І кожен боєць ЗСУ незалежно від професії, звання чи походження це людина, завдяки якій Україна існує.

Я часто задаю собі питання:
чи вистачає нам слів подяки?
чи можемо ми сказати щось, що хоч на крок наблизить нас до масштабу їхнього вибору?

Правда одна: ми ніколи не зрівняємося з ними у ціні, яку вони платять.
Але можемо і повинні платити свою: чесністю, принциповістю, гідністю, роботою без помарок .
Так, щоб їм не було соромно за тих, кого вони захищають.

Український воїн це не професія.
Це найвища форма служіння.

І сьогодні, в День Збройних Сил України, хочу сказати кожному, хто на фронті:
Ми з вами.
Не словами, а справами.
Не дописам у соцмережах, а роботою, яку ми зобов’язані робити так само якісно, як ви тримаєте фронт.

Дякую вам за життя.
За свободу.
За країну, яку ви тримаєте на своїх плечах.

Слава Збройним Силам України.
Слава кожному, хто стоїть за нас.
І слава Україні. ??