🤔Чому в Україні зараз дощі із грозами?

Весною атмосферні процеси перелаштовуються на літній характер, розвивається конвекція (вертикальний рух теплого вологого повітря вгору), а внаслідок неї утворюються купчасті (Cumulus) та купчасто-дощові хмари (Cumulonimbus).

Зараз погоду визначає нестійка повітряна маса, а через достатній прогрів повітря (збільшення енергії) створюються сприятливі умови для розвитку конвективних процесів — зливових дощів, гроз, а подекуди й поривчастого вітру🌬⚡️

Купчасті та купчасто-дощові хмари на знімку зображені жовтим та жовтогарячим кольорами☁️

Ретро Херсон.

Такі пароплави в 60-х роках ходили між Херсоном та Києвом, туди плили 4 доби, а назад всього три.

Оригінал знайшов на сайті: «Моє місто Херсон»
@bagnenkoDaily

Спогади серед ночі... За вікном знову свистить і бахкає. ТГ-канали одразу пишуть що бстріл Корабельного району. Дивлюся на годинник і думаю завтра понеділок. Хоча зараз у нас кожен день четвер 24.02.2022 . Обстріли це значить руйнування. Ще одне, ще одне, ще і ще. І так кожен день, без кінця.
​Згадую, як уперше після деокупації поїхала в Миколаїв і побачила Посад-Покровське. Це був просто жах. Все знищено. Будинки накриті плівкою, десь одні стіни лишилися, заправки й кафе згоріли повністю. Але там жили люди! Дивлюся, а біля руїн город посаджений. Я тоді думала: боже, скільки ж це село натерпілося, і як людям на все це дивитися?
​А потім пройшов перший рік нашої деокупації. Перші кадри з Антонівки взагалі були як з фільму про апокаліпсис. І поступово, рік за роком, уся прибережна зона стала як те Посад-Покровське. І ця хвиля руйнувань іде все вище і вище від Дніпра. Зараз для нас це вже звична картина розбиті хати, які з’являються щодня.
​В Херсоні прямо видно ці некордони війни. Прибережні зони-де майже немає нічого живого. Пів години пішки і ти в центрі, де щось ще працює, але все забито дошками та ОСББ-плитами. А далі Таврик, Жилселище, Шуменський, які інколи теж схожі на зону бойових дій.
​У нас можна дивитися на окуповану територію, стоячи в розбитій «червоній зоні». Пів години пішки і ти вже п’єш каву в «Сільпо» з круасаном полуниця-маскарпоне. А далі трохи проїхати і Таврик, де є взагалі все: супермаркети, магазини, кав’ярні. І це при тому, що там зараз часто вибухи і дрони літають. А люди все одно гуляють і слухають музику. Від зони, де взагалі немає людей, до вуличних музикантів і суші-барів одна година дороги пішки . Це Херсон.
​Зараз Посад-Покровське вже виглядає по-іншому. Там повно техніки, будинки будують, люди з дітьми ходять. Там уже немає відчуття, що війна поруч, вона ніби пішла звідти. Але портретів загиблих захисників там стає все більше. Це як острівець, який нагадує: війна йде, вона не закінчилася. А Херсон стає все більше схожим на те перше Посад-Покровське. Тільки там усе рознесли швидко, а Херсон знищують методично, кожен день рік за роком . І ще й показують це у своїх kацапських ТГ-каналах.
​Я впевнена, що буде відбудова. Буде тиша, не буде дронiв і арти. Але головне щоб ми тоді не забули, що була війна. Ми ніколи не будемо в безпеці, поки ворог на кордоні. Молюся щоб тиша в Херсоні не перетворилася на тишу в пам’яті. Бо ми вже зараз починаємо забувати про Крим, Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Мелітополь, Лазурне, Більшовик...
​Тим, хто виживе, випаде найважче завдання- зберегти цю пам’ять і не ПРОДАТИ її.

Ольга Чернишова
@bagnenkoDaily

Я НЕ ЗНАЮ, ЯК В УКРАЇНІ УЯВЛЯЮТЬ СОБІ ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ, АЛЕ В ХЕРСОНІ ЇЇ МОЖНА ПРОСТО ПОБАЧИТИ, СТОЯЧИ НА ВУЛИЦІ. ПОГЛЯНУТИ ЧЕРЕЗ РІЧКУ І ОСЬ ВІН, ЛІВИЙ БЕРЕГ. НАШІ ПЛАВНІ, ЧИЇСЬ БУДИНКИ. ВСЕ ТАК БЛИЗЬКО, НА ВІДСТАНІ ПОГЛЯДУ, І ВОДНОЧАС ТАК БОЛЯЧЕ ДАЛЕКО. ІНКОЛИ ВСЕРЕДИНІ ВСЕ ПРОСТО РОЗРИВАЄТЬСЯ, І ХОЧЕТЬСЯ КРИКНУТИ ТУДИ, ЩОСИЛИ «МИ ТУТ! МИ НЕ ЗАБУЛИ ВАС!...

Ольга Чернишова
@bagnenkoDaily

Важка ніч для багатьох в Україні. Ми з дружиною були в сховищі.
Жахлива ніч
Провели її в укритті

Тепла розмова і жарти допомагають.

Розмова допомагає при стресі, бо знижує внутрішню напругу, структурує переживання і повертає людині відчуття контакту, підтримки та контролю.

А як ваша ніч? Давайте обміняємось тим, шо підтримувало. Мені цікаво поповнювати мою скарбничку.
@bagnenkoDaily

Річка Кошова. Вид з Островського моста.
2020 рік

@bagnenkoDaily

Фото найстарішої знайденої у газетному фонді Бібліотеки ім.Вернадського (Київ) газети «Югъ» номер 1140 від 23 лютого 1902 року.

Загальна інформація про видання:
✅ період видання: газета «Югъ» Херсон виходила у період із 1898 по 1907 роки.
✅ тип газети: науково-літературна, політична, сільськогосподарська і комерційна
✅ назва видання: видання В.І.Гошкевича
✅ адреса видання: місто Херсон, вул. Грецька 14.
✅ періодичність виходу видання: щоденно
✅ вартість (на 1902 рік): 6 р. без доставки

Опис надрукованого:
📍 50% газети було присвячено рекламним оголошенням (торгівля товарами, торгівля продуктами харчування, медичні і юридичні послуги, фінансові послуги, театральні постановки, транспортні послуги, тощо)
📍 25% газети присвячено місцевим новинам (відкриття телефонної станції між Херсоном і Миколаєвом, 50-та річниця від дати смерті Гоголя М.В. і культурні заходи із цього приводу, заяви місцевих депутатів, хроніка медичних новин, грошові донати).
📍 25% газети присвячено новинам та хроніці із різних міст рос.імперії

@bagnenkoDaily

Моє дитинство пройшло тут, на дачі, на Вільхових островах за Гідропарком.

Неймовірно, що в Херсоні сюди можна було доїхати тролейбусом і потім пішки дійти до дачі.
Це створювало відчуття, що все дуже поруч.

Тисячі днів. Тисячі спогадів. Десятки тисяч щасливих митей.

Зараз боляче дивитись на це прекрасне фото.
Зараз тут сіра зона. Війна все змінила.

@bagnenkoDaily

ХЕРСОН.
​ТУТ БІЛЬШЕ НЕ ДИВЛЯТЬСЯ НА ЗНАКИ «ПАРКОВКА ЗАБОРОНЕНА». ТЕПЕР ТАБЛИЧКИ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНШІ.

Ольга Чернишова
@bagnenkoDaily

Я - з Півдня.
На Півдні є степ. Той, що починається під шкірою, коли вітер заходить у груди і закінчується десь за обрієм, там, де в останнє причастя неба занурюється примарний силует поодинокого сармата..
Там горизонт рівний, і небо лежить низько: тонка межа між “ще” і “вже”.
І небо там не висить - воно припадає…
Не виднокрай - розпростерта долоня. Не простір - безмежжя. Він входить у груди не подихом - присягою.

Степовики Півдня знають: вітер тут не гість. Він тут суд і присуд водночас.

Там курява здіймається не пилом - військом. Вітер не ходить - він вершить. Він не дме - він вивіряє. Торкає людину, як гончар глину: де трісне…
Там птахи летять низько, наче бояться втратити землю з очей.
Бо коли піднімаєшся високо над степом, починаєш вірити, що ти більший за нього.
А степ не любить віри без міри і це помилка, яку степ не виправляє двічі.

Там тече Річка Молочна.
Вона знає, що вода може бути пам’яттю, а пам’ять - важчою за спрагу.
Тиха і таємнича , як криниця, що довго не віддає відлуння.
Вона несе не течію - вона несе тихий горловий спів.
І пам’ять там не світла і не темна - вона первісна,
як глина до вогню. І вода в ній - і жива і мертва одлночасно….

Там тумани сходять не з неба - з самої землі. Як видих давніх років.
Стеляться, як саван і як весільна намітка водночас - бо тут усе поруч: початок і кінець. Як біла ряднина, розкинута на ще теплому тілі землі. І ти йдеш крізь той серпанок, як крізь чужу сповідь…Там не плавають - там причащаються водою.
Входять, як у тінь бо якщо ступиш різко - вона зімкнеться...

Там у мулі лежать слова, які не сказали. Вони обростають корінням і стають очеретом.
І коли вітер проходить крізь нього, ти чуєш не шелест (коли стоїш довго, не ворушишся, чутно, як у воді ворушиться щось старше за страх)

Там є Азовське море.

Там хвилі не накочуються - вони замовляють, ниби Азов повертає ім’я, яке ти хотіла забути.

Там сади родять з упертості. І кожне дерево стоїть не тому, що виросло. А тому, що їх ,,відпоїли і відмолили"

Там ніч приходить різко. Як заслона. Ще мить і вже темрява стоїть, як стіна.
І в тій темряві степ не зникає - він стає ближчим. Бо чути, як він дихає.
Як він живе під тобою.
Бо південь - це не місце. Це - міра.
Це коли стоїш серед простору, де нічого зайвого, і раптом розумієш:
усе, що тобі треба - вже є.
І все, що в тобі слабке - тут не лишиться. Це вогонь без полум’я,
у якому з людини вигорає зайве.
І тоді лишається не ім’я.
А тільки те, що не згоріло.
І якщо після цього очищення в тобі щось лишилося... значить, ти і є цей Степ. Значить, ти і є Південь.

Олена Стрілецька
@bagnenkoDaily

Річка Дніпро.

## Дніпро починається маленьким струмком на Валдайській височині, щоб, подолавши 2201 кілометр, впасти у Чорне море. У давнину греки називали його Борисфеном («той, що тече з півночі»), а слов’яни — Славутичем, річкою слави. Саме ці води бачили легендарний шлях «із варяг у греки», де торгові човни тягнули волоком повз небезпечні пороги. Ці пороги довгий час були серцем річки: дев'ять кам'янистих пасток, що ревіли на всю околицю, доки їх не сховали під водою під час будівництва Дніпрогесу.

## Природні дива та плавні

Дніпро має унікальну географію. Його правий берег високий і крутий, з якого відкриваються панорами, що захоплюють дух, а лівий — низинний і лагідний.

* Дніпровські плавні: Це справжні «українські джунглі». Лабіринти проток, острівців та очеретів, де повітря пахне мулом і свободою. Тут досі можна зустріти рідкісних птахів, а під водою ховаються величезні соми, про яких рибалки складають справжні легенди.

* Острови: Кожен острів на Дніпрі має свою душу. Від легендарної Хортиці, що була оплотом козацтва, до маленьких безіменних косиць, де панує абсолютна тиша.

## Річка, що дає життя

Сьогодні Дніпро — це складний каскад водосховищ, які часто називають «морями». Це гігантське джерело енергії та води для величезних міст. Але попри індустріальний тиск, річка зберігає свою магічну силу. Вечірній Дніпро, коли сонце сідає за правий берег, забарвлюючи воду в золоті та багряні кольори — це видовище, яке неможливо забути. Це місце, де зупиняється час, чи то під час тихої ранкової риболовлі, чи то під час прогулянки на катері вздовж зелених берегів. Це річка-символ, яка об’єднує різні регіони в один живий організм, нагадуючи нам про те, наскільки глибоким і невичерпним є наше минуле.

## Річка потерпає від екологічного навантаження: через численні дамби течія сповільнилася, що призводить до цвітіння води влітку та замулення унікальних проток. Окрім кліматичних змін, величезним викликом стали наслідки воєнних дій, зокрема трагедія на Каховській ГЕС, яка докорінно змінила ландшафт нижньої течії та екосистему плавнів. Проте навіть у ці складні часи Дніпро демонструє неймовірну здатність до самовідновлення. Природа поступово відвойовує своє, і сьогодні як ніколи важливо усвідомити: доля цієї величної річки нерозривно пов’язана з нашою власною.

Дніпро — це не просто річка на карті, це велична артерія, що пронизує саму суть нашої землі. Його історія — це суміш міфів, героїки та неймовірної сили природи.

@bagnenkoDaily

«У цьому будинку в 1902 році за ініціативою винахідника радіо Олександра Степановича Попова була обладнана перша в Україні цивільна радіостанція. Звідси було вперше здійснено бездротовий зв’язок Херсона з Голою Пристанню».
#херсон #історія #україна
@BagnenkoDaily

Шахово-шашковий клуб. Вулиця Соборна (колишня Леніна), будинок 18. 1990-ті роки

Довгі роки віце-консулом Італійського посольства в Російській імперії був Анджело Анатра, який працював у Херсоні і любив його і тому залишився жити в ньому після закінчення служби з двома дочками в маленькому білосніжному міні-замку на Соборній вулиці, який він побудував у 1905 році для своєї сім'ї.

У дворі цього італійського замку продовжує рости столітній могутній дуб і функціонував чарівний фонтан — зараз клумба. Анджело Анатра, звичайно ж, був улюбленцем городян і був обраний Командором (звання голови або президента яхт-клубу в Західній Європі) нашого Яхт-клубу — красеня, одним із засновників якого він був.

Будучи візитною карткою міста, Яхт-клуб був широко відомий за межами Херсона. У ті часи в ньому проводилися всілякі міські свята та змагання на воді.

У радянські часи в 70-х роках в особняку розташовувався дитячий туберкульозний санаторій. Згодом (1984 р.) в особняку Анатри за новою радянською адресою Леніна №18, оселився Херсонський шахово-шашковий клуб, першим директором якого став відомий в Херсоні гросмейстер за сумісництвом — майстер спорту з шахів Едуард Будович

@bagnenkoDaily

Можливо хтось не знає, але з січня 2025 року потьомкінським островам повернули старі назви: Великий Вільховий Острів та Малий Вільховий Острів. Ці острови відомі ще з часів Київської Русі, бо лежали на шляху від ,,варягів в греки".

Мені подобаються старі назви цих островів.

@bagnenkoDaily

Наш довоєнний Херсон з висоти пташиного польоту.
На фото Корабельна площа.

#херсон #україна #історія
@bagnenkoDaily

Рибалка в Гідропарку.

@bagnenkoDaily

До Херсона , 19 листопада 2022 року,периший з початку повномасштабного вторгнення РФ потяг із Києва. Про це повідомляє
Рейс вирушив з Києва о 22:14 18 листопада і прибув до Херсона 19 листопада о десятій ранку, на годину пізніше. Першим рейсом могли скористатися близько 200 пасажирів, які придбали «квиток до перемоги»

Фото Микола Тимченко
#херсон #історія #війна
@bagnenkoDaily