ЧОМУ ВІЙСЬКОВОГО ЗНОВУ ТЯГНЕ НА ВІЙНУ?

Цей пост для родичів, дружин, друзів та всіх тих, хто дивується, коли чує, що їхня близька людина, щойно повернувшись з фронту (можливо, після контузій, поранення тощо) знову прагне повернутися туди, де смерть, вибухи, вороги. Але насправді, вони хочуть не до ворогів, не помирати. Насправді вони потребують значно іншого.

1. ГЛИБОКІ ЕМОЦІЙНІ СТОСУНКИ
Саме на війні чоловік, можливо, вперше в житті відчуває, що таке насправді емоційна близькість з іншою людиною. Навіть довгі сімейні стосунки з братом, сестрою чи дружиною не завжди можуть дати ту глибину близькості, яку чоловік відчуває саме на війні до побратима, готового віддати за нього своє життя.

Вони сидять в окопі під обстрілом. Один розповідає жарти про смерть, другий ділиться останньою сигаретою. Вони не знають, чи доживуть до ранку, але точно знають: вони - одне ціле.
Чому так? На фронті працює соціальна ідентичність - людина відчуває приналежність до групи, де ти ризикуєш життям заради інших. А от у мирному житті цей зв‘язок зникає. Воїн втрачає відчуття належності до свого "плем'я", і мозок сприймає це, як соціальну депривацію. Звідси почуття самотності навіть серед кровної родини. Тому він знову прагне повернутися туди, де його побратими.
Порада родичам: не намагайтеся замінити цю "військову родину". І не ревнуйте до неї. Ставтеся з повагою.

2. НАЙСИЛЬНІША ІДЕНТИЧНІСТЬ: "ТАМ Я - ВОЇН. А ТУТ - ХТО?"
Військовий, який керував життями інших людей, евакуював поранених під обстрілами, тепер працює кур’єром. Його запитують: "Чому замовлення доставив пізно?" Він мовчить, але думає: "Ти би, падло, і дня не вижив на моїй попередній роботі".

Ідентичність ВОЇНА стає ядром його особистості. Незалежно від того, ким він був до війни. Це найсильніше усвідомлення про себе, яке він коли-небудь в житті відчував. Навіть, якщо був супер-пупер мільйонером, розумієте? І коли в цивільному житті це відчуття зникає, людина відчуває, ніби втратила себе. Це і називається - криза ідентичності. І у випадку з військовим - вона дууууже болюча, подібна до смерті душі. Тому він знову хоче туди, де він - Воїн. Там його чоловіча сутність, там його сила.

Порада родичам: підтримуйте його в бажанні застосувати отримані знання та навички в цивільному житті. Хоче працювати в приватній охороні? - клас. Хоче бути тренером БЗВП та навчати юнаків? - супер!

3. ЧІТКЕ РОЗУМІННЯ ЗАДАЧ
Сержант отримує наказ: "утримувати позицію до підкріплення". Все зрозуміло: ворог там, наші тут, задача - вистояти. А через місяць він стоїть у магазині і думає: "Що купити на вечерю? Чому ця кава коштує як ракета? Нащо людям купляти стільки одягу?".

Що дає війна? Зрозумілу структуру дій. Мозок в режимі "виживання" відключає непотрібні функції (наприклад, зайву рефлексію, сумніви правильно щось чи неправильно, думки про майбутнє тощо), і це реально спрощує життя. Тому в мозку виникає ірраціональне бажання повернутися на фронт, бо "краще в окопі, ніж у супермаркеті".
Порада родичам: допомагайте структурувати цивільне життя та розбивайте великі задачі (приклад: знайти роботу) на дрібні кроки: склади сьогодні резюме, подзвони у три компанії, підготуй одяг для зустрічі.

4. АДРЕНАЛІНОВА ЗАЛЕЖНІСТЬ
Так, термін "залежність" має не дуже позитивний сенс, але воно так і є. Я і на собі це постійно відчуваю, коли ми командою військових волонтерів їздимо на фронт. Вибухи, щось свистить над головою, окопи, підвали, кулеметні черги, постріли РПГ. Війна тримає тебе у постійній концентрації. Кожен рух, кожна секунда можуть бути вирішальними. А в цивільному житті? Ти сидиш у черзі в приватбанку чи амбулаторії з дідами та бабцями, і мозок кричить: "Братан, що, бляха, ти тут робиш?!" Бо ти звик, що від твоїх дій залежить життя, твоє і твоїх побратимів. А тут... нічого не залежить.

Головне - не намагайтеся "вирвати" ветерана з цього стану силою.
Пам’ятайте: його любов до побратимів - не слабкість. Це свідчення того, наскільки сильно він вміє любити і боротися. І саме за цим він так сумує.

Андрій Жельветро
Якщо такі матеріали від різних спеціалістів корисні — поставте ��
@bagnenkoPsy